Іван Карпович Карпенко-Карий
(Тобілевич)
(1845-1907)

...Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література... І. Я. Франко

    Про життя та діяльність драматурга, актора, режисера і театрального діяча Івана Карповича Карпенка-Карого написано не мало. Це і статті у різних джерелах, і великі за обсягом дослідження, що вийшли окремими виданнями. Ми ж радимо тобі ознайомитись з біографічною повістю Івана Пільгука «Іван Карпенко-Карий (Тобілевич)» (К.: Молодь, 1976.– 295 с., 8 арк. фотоілюстр.– (Сер. біогр. творів «Життя славетних»; Вип. 32).
    Народився Іван Карпович Тобілевич у селі Арсенівка Бобринецького повіту (тепер Кіровоградської області) у родині збіднілого шляхтича, управителя поміщицької економії Карпа Тобілевича. Мати його була простою селянкою. Вона дуже гарно співала, знала безліч пісень, прищеплювала дітям любов до творчості, до краси. Щасливе подружжя подарувало Україні видатних майстрів сценічного мистецтва: Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського, Миколу Садовського та Марію Садовську-Барілотті. Марія пішла з життя ще молодою, тому в історії українського театру відома менше за своїх братів. Розуміючи, що «наука... велико діло», дворянин другого розряду Карпо Тобілевич клопотався, щоб його записали як дворянина першого розряду. Це дало б можливість навчати дітей у гімназії. Але з цих потуг нічого не вийшло, тому старшого сина Івана в одинадцять років віддали до Бобринецької повітової школи. За три роки він закінчив школу, і на цьому закінчилась його освіта. А мріям про університет не судилося здійснитись тим паче. Далі на чотирнадцятирічного Івана чекали муки писарчука у поліційного пристава в містечку Мала Виска, що неподалік Єлисаветграда (теперішній Кіровоград). Може й пройшло б отак у провінційній глушині все його життя, коли б доля не звела з молодим драматургом та актором Марком Кропивницьким. Цікавий випадок познайомив їх на рибалці, і почалося зовсім інше життя юного Івана Тобілевича.
    Спочатку Іван грав у аматорському гуртку в Бобринцях, потім – Єлисаветграді. Знаковими подіями 1870 р. стала вистава п’єси «Назар Стодоля» за Т. Г. Шевченком та одруження з коханою жінкою Надією Тарковською. Тоді ж Івану Карповичу було надано звання колезького реєстратора. Згодом І. Тобілевич вирішив здійснити давні мрії – взятися за перо. Стільки знав різних історій з народного життя, що сюжетну канву не доводилось вигадувати. Міркував над тим, який узяти псевдонім. Вирішив — Карпенко-Карий. Перша частина походить від батьківського імені Карпо, друга — нагадує шевченківського героя Гната Карого, приятеля Назара Стодолі. У літературі Іван Карпович дебютував драмою «Бурлака». Так почалося нелегке життя з творчими пошуками, успіхами та невдачами. Попереду будуть смерть дружини та дочки, заслання, гласний і негласний нагляди поліції, заборона виїзду з хутора Надія, одруження з Софією Дитківською. Драматург працював молотобійцем та палітурником, орав землю, сіяв зерно, копав ставок, збирав урожай. А вечорами писав п’єси «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Безталанна», «Хто винен?» та інші. Вони і сьогодні мають успіх у глядачів. А коли прийшло вистраждане повідомлення про право виїзду за межі хутора, почав грати у виставах та разом із П. Саксаганським створив театральну школу.
    І. Карпенко-Карий ніколи не зупинявся на досягнутому. Часто бував на виставках живопису, зіставляв живопис зі сценічним мистецтвом. Життя вимагало нових п’єс, нових підходів до режисури. З’явились і були поставлені п’єси «Суєта», «Житейське море». Час і життєві незлагоди поклали печать на кремезну поставу драматурга, посріблили волосся і вуса, підірвали здоров’я. У вересні 1907 р. великий син України Іван Карпенко-Карий помер. Радимо тобі ознайомитись також з книжкою «Спогади про Івана Карпенка-Карого» (Збірник.– К.: Мистецтво, 1987.– 183 с., 8 арк. фотоілюстр.). Сторінки цього видання цікаві тим, що писали їх люди, які особисто знали драматурга, спілкувалися з ним у повсякденному житті, бачили його неповторну акторську гру. Це спогади актора і режисера М. Кропивницького, молодших братів І. Карпенка-Карого Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Петра Тобілевича. Найбільш цікаві та найзмістовніші спогади, що наводяться у збірнику, належать другій дружині драматурга Софії Тобілевич та його синові Назару Тобілевичу.
    Про особисті зустрічі з І. Карпенком-Карим цікаво розповідає відомий український актор Григорій Маринич.
    Спогади сучасників драматурга невеликі за обсягом, але місткі, написані тепло, жваво, переважно діалогами. А в цілому весь жмуток спогадів цього видання, як і повість І. Пільгука «Іван Карпенко-Карий», розкриває перед тобою цікавий, багатий світ талановитого драматурга, прекрасного актора, люблячого чоловіка і батька, людини, яка зоставила «...по собі завидний слід, котрий не заросте і не затерніє, доки жива Україна».

Попередня Наступна