Панас Мирний
(Панас Якович Рудченко)
(1849-1920)
 |
... До Панаса Мирного українська
|
Уся творчість Панаса Мирного, насамперед романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», «Пропаща сила», повісті «Лихий попутав», «Лихі люди», драма «Лимерівна», стала класикою. Автор змалював життя українського народу від часу «лиха давнього» — кріпацтва до «лиха сьогочасного» — капіталізму. Ця людина безмежно любила свою Україну, її народ. З молодих років Панас Якович пройнявся думками, помислами і прагненнями простих людей. Це стало помітним у його перших поетичних спробах.
І знову лютая змія
Впилася в серце України,
І знову панство в їй шниря,
І знов воно по селах віє,
І знов усюди плаче люд
В розвалених убогих хатах...
Та не в поезії розкрився талант Панаса Рудченка. За його ж свідченням, віршування допомагало письменникові краще писати «дзвінкою прозою». Він створив новаторські жанри: проблемно-соціальний роман, психологічну повість, сатиричну новелу. Витворив, за словами В. Скуратівського, «...цілком авангардну, віртуозну оповідну форму, в якій час позначений ... майже катастрофічними за своєю швидкістю екскурсами із теперішнього часу в минулий. Через тридцять років це зроблять... М. Пруст та Д. Джой. ...Відкрив майбутнє композиційно-сюжетне знаряддя, котре матимете таке значення в сучасному літературному процесі». По крихті визначний митець збирав образні слова, витвори народної мови, фольклор. Саме йому ми завдячуємо тепер тим, що читаємо нашим дітям народну казку «Коза-дереза», насолоджуємося пахощами мовного квітника його творів. «Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив. І коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей. Він повинний буде згинути — стати іншим народом»,— писав Панас Якович.
У світ юнацьких захоплень майбутнього письменника запрошує повість Михайла Медуниці «Щоб жито родило» (Худож. М. Глінка.– К.: Веселка, 1976.– 123 с.: ілюстр.). З неї ти дізнаєшся, що першу стежечку в жанрі прози Панас Рудченко почав протоптувати у Миргороді. Цілими днями він сидів у казенній палаті, переписуючи нудні папери, вислуховуючи нотації начальства. Звичайний собі чиновник, хіба що очі задумливі. Тільки вечорами вдома, за письмовим столом, він ставав самим собою. І тоді на папері оживали мальовничі пейзажі Полтавщини, бунтував покривджений панами Чіпка, лунав веселий сміх і лилися гіркі сльози. Так народжувався роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Допомагав Панасові створювати цей твір його улюблений старший брат Іван Білик.
Зацікавлять тебе сторінки повісті, присвячені матері письменника, Тетяні Іванівні, жінці добрій, лагідній. У повісті вміщено також уривки із щоденника П. Мирного. Знайомство з цим виданням буде для тебе корисним ще й тим, що значно збагатить твій словниковий запас, адже на його сторінках багато народних прислів’їв та приповідок.
Панас Якович був людиною талановитою, доброю, витриманою, не переносив сварок. Тому й узяв собі псевдонім «Мирний», але за ним крилася активна, ідейно натхненна особа. Саме ці людські риси та письменницький талант П. Мирного захопили творчу уяву знайомого тобі з попередніх бесід Івана Пільгука, який у своїй повісті «Дуби шумлять» (Пільгук І. Грозовий ранок: Повісті.– К., 1979.– С. 341–549) дав широкий життєпис невтомного трудівника. Панас Якович усе життя був на державній службі, досяг високих щаблів у своїй чиновницькій кар’єрі. Тому може виникнути питання: як одна людина могла так роздвоюватись? Але зі сторінок книжки усе стає зрозумілим. Справжнім патріотам, особливо письменникам, важко було говорити правду про життя українського народу, адже треба було за щось жити. А чиновницька робота давала стабільний заробіток.
Панас Мирний постійно йшов назустріч подіям. Але він знав також, що «скорої роботи не хвалять», тому не писав поспіхом, а невтомно вдосконалював кожне слово, кожен рядок. Життя письменника постає зі сторінок книжки через стосунки з Михайлом Старицьким, Панасом Саксаганським, Оленою Пчілкою, композиторами Миколою Лисенком, Алоїзом Єдлічкою, актрисою Марією Заньковецькою. Зацікавлять тебе сторінки, присвячені світлому коханню до Олександри Шейдеман, різнобічно освіченої вчительки музики Полтавського інституту шляхетних дівчат. Її благородство, розум, молодість і краса глибоко запали у серце 40-літнього письменника. І згодом вона стала його дружиною.
Понад вісімдесят років тому пішов від нас визначний правдолюбець. Та не згас вогонь його любові до українства, до свого народу і рідного слова, адже талантом Панаса Мирного ми будемо захоплюватися далі і далі.
