Назад

Тютюнник, Григір (Григорій) Михайлович

Григір (Григорій) Михайлович Тютюнник  (1931-1980) -  український письменник-прозаїк.

Народився письменник 5 грудня 1931 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині у селянській родині. Григір — літературне ім’я письменника, обране ним, щоб відрізнятися від єдинокровного брата Григорія Тютюнника (1920–1961) — відомого українського прозаїка.

Виховувався в родині свого дядька Филимона Васильовича, що мешкала на станції Щотове Луганської області. Після вигнання фашистських окупантів Григір закінчив п’ятий клас і став учнем Зіньківського ремісничого училища. Там він одержав спеціальність слюсаря й почав працювати на заводі в Харкові.

 Через деякийсь час завербувався на Донбас, де працював слюсарем на будівництві, а згодом — в автоколоні при шахтобуді. У 1951–1955 роках служив радистом на Тихоокеанському флоті.

У цей період Григір Тютюнник активно зайнявся самоосвітою, приділяючи особливу увагу літературі та математиці. Після демобілізації він працював токарем у залізничному депо на Луганщині й одночасно здобував середню освіту у вечірній школі робітничої молоді. А далі - навчання в Харківському університеті на філологічному факультеті.

По закінченні університету (1962) Григір Тютюнник упродовж року вчителював на Донбасі, поблизу Алчевська, наприкінці 1963 р. переїхав до Києва і працював на редакторсько-видавничій роботі: спочатку в газеті „Літературна Україна”, а згодом — на кіностудії імені О. Довженка та у видавництвах „Молодь”  і „ Веселка”.

Він був одружений і мав двох синів. З середини 70-х років Григір Тютюнник повністю присвячує себе літературній творчості.

Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів. Плідно працював, як перекладач. У його перекладах українською мовою вийшли книги В. Шукшина „Калина червона”,      В. Соколова-Микитова „Рік у лісі”, М. Островського „Гудок”, Р.-Е. Распе „Пригоди барона Мюнгаузена” та інші.

У березні 1980 року Григір Тютюнник пішов з життя. А у 1989 році його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Т.Г. Шевченка.

Публікації
Ходи, біда стороною
Ласочка
Бушля