Три сестри
Три сестри
Був собі цар, і мав той цар одного тільки сина. Як виріс царевич і прийшла пора його женить, то цар і послав гінців по всьому царству пошукать царевичеві невісти. Поїхали гінці, два роки провештались, бо царство було дуже велике, та й знайшли три сестри, одна в одну, та такі гарні, що кращих на всьому світі не знайти. Поїхав цар із царевичем подивитися на тих сестер; глянули, – справді, як одна, не знає царевич, яку з них і брати за себе. От цар йому і каже:
– Сину мій, усі вона однаково гарні, так вибирай собі ту, котра більш у пригоді стане твоєму царству.
Став царевич прислуховуватися, що вони між собою розказують. Од раз чує – старша каже:
– Якби царевич одружився зо мною, то я б йому одним окрайчиком усе військо нагодувала!
– А я, – каже середуща, – отсією мичкою, що пряду, усе б його військо зодягла!
– А я, каже менша, – родила б йому дванадцять синів до пояса в золоті, а од пояса в сріблі!
Розказав царевич батьку, що почув од сестер, от цар йому каже:
– Бери меншу, бо од таких синів буде велика слава твоєму царству.
Вже старша сестра думала, що царевич буде її сватати, як прийшли старости і посватали меншу. Розсердились старша і середуща, та й стали казна-що вигадувать і наговарювать на меншу:
– Вона, – кажуть царевичу, – нікчемна, вона тобі не дванадцять синів родить, а дванадцять кошенят приведе!
Однак що вже сестри із заздрощів не вигадували на меншу, а царевич з нею одружився. Після весілля цар недовго жив. От царевич став царем, а менша сестра царицею. Живуть вони собі у превеликій дружбі рік, другий, а діток Бог не дає. От сестри знов почали набріхувати на меншу, так цар розсердився на неї та й каже:
– Як бачу, ти мене обманула: обіцяла мені дванадцять синів народить, та досі й одного не народила.
– Постривай, – одказує менша сестра, – я тобі народжу разом дванадцять синів, до пояса в золоті, а од пояса в сріблі!
Минув ще рік, а діточок усе – таки Бог не дає. От цар і заслав меншу сестру аж на край свого царства до моря, і звелів, щоб вона до нього не приїздила і листів не посилала, аж поки не народить йому дванадцять синів до пояса в золоті, а од пояса в сріблі. Живе вона собі там над морем не як цариця, а як проста мужичка: у невеликій хатці, тільки й дав їй цар до послуги одного чоловіка та стару бабу. І року не минуло, як її туди заслали, народила вона дванадцять синів до пояса в золоті, а од пояса в сріблі. Написала листа до царя та й каже тому чоловікові, що при ній живе:
– Одвези отсього листа до царя і розкажи, що мені й йому Бог послав, та гляди: що б з тобою не сталося, ні до кого не заїзди і нікому про се не розказуй.
Джерело: Стороженко Олекса Петрович. Три сестри : казка / О. Стороженко // Три сестри : казки / О. Стороженко. — Київ, 1992. — С. 23.