Щасливий день
Золотогривий
Щасливий день
Не хотілося навіть прокидатись, але мама наполегливо будила. Альошка знехотя розплющив очі.
Сон чи ні? Біля нього стояв Золотогривий!
Альошка зірвався з ліжка і обхопив коня руками за шию. Шия була гладенька і холодна, а хвиляста блискуча грива солодко залоскотала Альощине обличчя.
Уррра-а!!! — в захваті закричав Альошка і миттю опинився верхи. — Гоп-гоп-го-оп!
Він просунув ноги в стремена, натягнув повід — Золотогривий стрепенувся і радісно заіржав. Можливо, то іржав сам Альошка, та яка різниця, хто ірже — кінь чи вершник? Головне вони тепер вдвох, назавжди вдвох, і які ж бо чарівні країни, які казкові пригоди чекають на них попереду! Куди ж це ти скачеш, козаче, отак — без амуніції? — засміявся, ввіходячи, татко. — Давай, мамо, швидше вершникові нові штанці: ніяк такому дорослому паруб’язі в самій сорочині на коні гарцювати.
Тоді Альошка зіскочив з коня і кинувся до татка. Татко підкинув його високо, до самої стелі: „Отакий рости!" — і передав мамі. Мама затермосила Альошку, а він реготав і одбивався руками й ногами, і всі сміялися, і Золотогривий, вигнувши лебедину шию, весело поглядав на свого володаря.
Це був по-справжньому щасливий Альощин день. Де він тільки не побував на своєму скакуні! Адже досить було заплющити очі, не зовсім, а так, щоб у віях ворушилися сонячні жучки з блискучими лапками, і крикнути: „Гей, гей, з дороги!", як вірний кінь вихором мчав його у всі кінці світу. О, тепер Альошка сміливо може пуститись у які завгодно мандри, навіть... навіть до шумила!
При згадці про шумило у Альошки трохи хололо всередині. Туди мама суворо заборонила ходити самому. Так то ж — самому, а тепер вони будуть удвох із Золотогривим! З ним нічого не страшно. До самого вечора Альошка вигарцьовував у дворі, і всі дивувалися, який то з нього бравий вершник! Шкода, що не бачить його Сашко: нехай би подивився, чи вміє Альошка сидіти на коні!
Джерело: Письменна Лариса. Щасливий день // Золотогривий / Л. Письменна. — Київ, 1957. — С. 16-17.