Народження дива
НАРОДЖЕННЯ ДИВА
Горе в Зорянки. Розбилася її чарівна череп'яна мисочка, розмальована блакитними в'юнчиками. Що вже плакала над нею, черепочок до черепочка прикладала, та мисочка не трималася купки.
– Що ж тепер буде? – бідкалася Зорянка над подарунком матусі. – Кнопик, сусід з близького двору, насміхатися буде. Мені ж ні з чого снідати, ні вечеряти.
Наплакавшись, заснула Зорянка біля розбитої мисочки. Незчулася, як поруч примостився Кнопик.
– Ото соня! Сонечко ще високо в небі, а вона вже очиці зліпила. Відкрий сліпеньки. Нумо гратися…
Зорянка розплющила очі.
– Не до грання мені, любий сусіде. Бачиш?
– Авжеж бачу, – байдуже відказав Кнопик. – Невелика втрата. У мене таких ого скільки?
– Звідкіль у тебе?
– Хіба ж забула? Мій дядько Барс – гончарних справ майстер. Пам’ятаєш, як торік він мені фарби подарував? Таких ніхто не має.
– Згадала, – тихо промовила Зорянка. – Ось якби твій дядько мені таку саму мисочку змайстрував...
– Я можу попрохати, – відказав Кнопик. – Він змайструє ще ліпшу. Міг би тобі подарувати. Тільки за що тобі дарувати?
– За те, що ми добрі сусіди.
– А щоб сусіди були добрими, один одному треба щось гарне дарувати.
– У мене є гарний клубок ниток. Тобі віддам. З них сплетеш сачок, або щось інше.
– З нитками морока... Розплутуй їх... Вони можуть рватися...
– Подарую тобі м'яча.
– Згода. М'ячі я дуже люблю. Але вже даруй, а тоді підемо до дядька.
Зорянка швиденько шмигнула під кущ калини і звідтіль прикотила до Кнопика великого блакитно-рожевого м'яча.
– Це тобі.
– Добре, – злагіднів Кнопик. – Гайда за мною.
Дядько Барс ніби чекав на прихід сусідів. Він стояв за гончарним кругом у картатому фартусі, солом'яному брилі і милувався щойно витвореним глиняним куманцем.
– У гості до вас прийшли, – сказав Кнопик, зиркнувши на куманець. – Ця рюмса хоче подивитися якого подарунка ви зможете їй зробити. Вона мисочку череп'яну розбила.
– Матуся подарувала з блакитними в'юнчиками. А мисочка тріснула і розбилася.
– Твоїй біді я зможу зарадити, – відказав дядько Барс, відклавши того куманця на бік. Поправив фартух, дістав з-під солом'яної покрівлі шматок рудого місива.
– То глина, – пояснив майстер. – Зробимо з неї кулю та поставимо на це денце, що зветься гончарним кругом.
Лише поставив дядько Барс на те денце глиняну кулю, як круг забігав наче у танку.
Зорянка зачудувалася. Очиці вогниками спалахнули. Дихати перестала. З тієї кулі вмить почала виростати мисочка. Точнісенько така, яку вона розбила. Тільки без блакитних в'юнчиків та білесенького обідка.
– Ніби вона жива, – оченята в Зорянки забігали, яскравішими стали.
Гончарний круг раптом завмер. Вогка глиняна мисочка зупинила свій біг. Дядько старанно витер руки об поли фартуха.
– Коли вона трішечки підсохне, тоді в печі побуває.
– А навіщо їй піч?
– Аби міцна та гарна була, – пояснив дядько Барс.
– Навчіть мене так працювати, – тихо-тихо попрохала Зорянка. Я б усім дарунки робила. Щоб для кожного радість...
– Діло нехитре, – відказав дядько. – Приходь частіше. Подивишся раз-другий, потім сама спробуєш за гончарний круг стати. Гляди, майстринею станеш.
– Буду приходити до вас, – мовила Зорянка. – Дуже мені сподобалося, як мисочка народжується, куманець... Мені все дуже любо... А як вам віддячити за вашу ласку?
– Ти вже віддячила. Бо полюбила мою роботу, – сказав дядько Барс. – А без любові до справи, до старших, до свого отчого краю не можна бути щасливим. Все добре, все гарне починається з любові. З захоплення... Запам'ятай, Зорянко, ці прості слова... А мисочку через день-другий розмалюю, подарую тобі. З блакитними в'юнчиками й біленьким обідком...
Дядько відклав мисочку на дерев'яну поличку. Взяв нову кульку рудого місива. Приладнав на круг.
Перед очима Зорянки знову весело затанцював круг. На ньому почав виростати кумедний довгошиїй глечик...
Джерело: Мельник В. Г. Народження дива / В. Г. Мельник // Народження дива : [казки] / В. Г. Мельник. – Чернівці, 2004. – С. 24-27.