Про комара Марка
ПРО КОМАРА МАРКА
Висока, гілляста береза над глибоким урвищем на весняному вітрі видзвонювала срібними сережками. З її вершечка виглядав весну, висвистуючи веселу пісню чорно-синій шпак. Справжнісінький красень-гінець квітобуйства.
Комар Марко, що з осені заховався в щілині кори берези, почув шпакову пісню, закліпав очицями, виглянув зі своєї схованки. Йому враз зробилося радісно. Високе Сонце золотавими стрілами-променями обціловувало високу березу, мокру від снігу землю, перші тендітні квіти, оксамитові острівці молодої трави.
Марко дістав з кутка схованки скрипку й потяг смичком по єдиній струні.
– Куди тому шпакові до моєї музики, – самовпевнено сказав. – Хай слухає моєї та вчиться...
Над урвищем злетіло: дз-з, дз-з, дз-з...
А шпакова пісня злітала легко, радісно. Довкола ще світліше стало.
Розсердився комар Марко на шпака, жбурнув свою скрипку в провалля, злетів на острівець молодої трави.
– Стану найкращим танцюристом, – сказав сам до себе й пішов навприсядки. Ніхто не вміє робити такі вихиляси як я! Я – молодець!
Стрибав, мов гумовий м'яч, відтак захекано протягся на траві.
– Дурне діло танці! Яка від них вигода? Ось коли б мені цимбали... Міг би на день народження у когось пограти, чи на іншому святі... Ні, певне, на бубні ліпше... Всякий на бубні не заграє... Може вітра за бороду впіймати? То можна різних див побачити...
– Всяку справу треба любити, – почув Марко голос жучка Сонечка.
– Будеш мене вчити, як на світі жити? – огризнувся Марко. – Зодяглося в картату ряднину та повчає.
Краплисте Сонечко відвернулося й полетіло перші квіти вітати.
Марко широко позіхнув й зачув, як десь зовсім поруч видзвонює струмок. Ліниво підійшов до струмка.
– Був би у мене човен, – протяг Марко й заплющив очиці. Коли відкрив – собі не повірив. У струмку поруч нього на блакитних хвилях струмка похитнувся золотавий човник з березового листка.
З радощів Марко підстрибнув, в човнику опинився. Пливе по струмку, хвацько виспівує:
Комар я не простецький,
Комар я молоденький...
Як хочу – їм, як хочу – сплю...
Лю-лю, лю-лю, лю-лю...
Летіли з далекого лугу метелики. Угледіли човника з відважним плавцем, попрохали: «Покатай нас, добродію... Крилечка у нас натруджені... Ми квіти вітали... У них іменини...»
– Можу через вас човна втратити... Та хто ви такі, аби вас катати?
Метелики полетіли. Марко почав човником розхитувати.
– Рухайся швидше, – наказав човникові, – пливеш наче сонний...
Блакитна хвилька струмка враз підтрутила човника, той об гострий камінь вдарився. Марко аж на березі опинився. Добру гулю на своєму лобі набив. Сидить Марко на березі роздумовує:
– Коли б поруч краплисте Сонечко було... Або Метелики... Агов! Хто поруч є! Поможіть мені... Йому ніхто не відповів...
Надвечір пришкутильгав до високої берези. Шпак все свої пісні виспівує.
– Доберуся до тебе – кусати буду! Довго і боляче, – наказав собі Марко. Буду всіх кусати, аби знали, – й задрімав.
Коли прокинувся – весна всю землю квітами заквітчала, літо в фартусі спілі суниці принесло, метелики в нові обновки причепурилися, а Марко кого не стріне – жалом своїм жалить. Ніхто злопам'ятливого Марка не любить. Ніхто з ним не дружить...
Джерело: Мельник В. Г. Про комара Марка / В. Г. Мельник // Народження дива : [казки] / В. Мельник. – Чернівці, 2004. – С. 16-19.