Казка про маленького Піка
Казка про маленького Піка
(уривок)
На ранок небо знову, мов нічого не бувало, проясніло і сонечко сяяло, як завжди, пригріваючи і ліс, і ниву, і квіти, і трави. Але що було в лісі і на ниві! Зламані бурею дерева валялися тут і там; ніби скошена, полягла пшениця, багато квітів не могли навіть голівок своїх підвести. І скількох своїх жителів не долічився старий ліс!
— А де ж тато? — спитав Пік.
— Він ще повернеться, — впевнено мовила чижиха, — адже він залетів далеко і там, мабуть, перебув грозу.
Але й на вечір він не повернувся, і на другий ранок, і на третій.
Пташки, що мешкали на сусідніх деревах, похитували дзьобиками і казали:
— Бідна чижиха! Бідна чижиха! їй не впоратися самій. Стільки дітей!
І тілька стара ялина рипіла:
— Тррримайся! Тррримайся! Впораєшся! Впораєшся!
І що було робити бідній чижисі, як не триматися? Адже треба було годувати діток, вчити їх літати, навчати їх доброї пташиної поведінки.
В сусідніх гніздах це робили батько і мати разом, і їм було легше, а вона була сама, і до того ж така маленька!
З сусідніх гнізд лунав веселий щебет малят, співи батьків, а її діти сиділи мовчки, і це краяло її маленьке пташине серце. Тоді чижиха сідала на краєчок гнізда, і, хоч їй було дуже сумно, вона теж намагалася весело співати і в своїх пісеньках завжди розповідала дітям, що тато літає десь за гаєм. Він нагледів там багато гусені і різної комашні, і він рятує від неї дерева, а згодом він повернеться, обов’язково повернеться. Діти цьому вірили, особливо маленький чижик Пік, бо їм, як і всім дітям, хотілося жити весело та безжурно і знати, що все-таки десь літає їхній тато, як і в усіх пташенят.
Вона сама вчила їх літати і хоч тремтіла за кожний їхній рух, та не показувала цього і підбадьорювала, як могла.
— Як це добре — літати! — радів маленький Пік. А він вдався таким веселим, непосидючим, до всього цікавим, і тільки-но вивчився трохи літати, як почав гасати по всьому лісі. Де траплялася яка пригода чи бешкет — уже всі знали, що то справа маленького Піка. Вранці він найперший будив увесь лісовий народ своїм дзвінким голоском, сміливо встрявав у пташині бійки, витягав з-під дзьоба у старших різний лісовий харч.
Іноді він залітав з товаришами дуже далеко, своєчасно не повертався додому і цим завдавав матері великих турбот. Чотири дочки були куди слухняніші, і з ними було легше впоратися, ніж з одним маленьким Піком. І на нього часто сердилися сусіди, а матері було шкода його. Вона знала: якби був з ними тато, він літав би скрізь разом з Піком і радів би, що синок такий сміливий, такий вправний, що у нього такий гарний, приємний голосок і що, незважаючи на свою легковажність, увечері він так ніжно і ласкаво пригортається під материне крильце і розповідає про все, що бачив і чув.
Джерело: Іваненко Оксана. Казка про маленького Піка : [уривок] / О. Іваненко // Казка про маленького Піка. — Київ, 1981. — С. 7-9.