Як Соловейко вскочив у біду
Як Соловейко вскочив у біду
У Соловейка з Солов'їхою народилось надзвичайно здібне пташеня!
Така звістка рознеслася по всьому лісі.
— Це пташеня співає не тільки посолов'їному, а й подроздиному, і як вівчарик може, а захоче, то й як зяблик утне!
Всі сусіди, близькі й далекі, зліталися послухати спів.
Дрізд схвально кивав:
— Йому треба було народитися Дроздом!
— Ах, як чудово! – захоплювалась Очеретянка. – Це Солов'ятко співає ну чисто як наші уславлені співаки.
— Та що ви! – не погоджувалася Мухоловка-пістрявка. – Що ви! Воно здібніше за них. Вівчарик – той тільки як вівчарик, Іволга – тільки як іволга виспівує, а це Солов'ятко може одразу заступити їх усіх.
Тільки й мови було в лісі, що про новий нечуваний талант.
— Кому з майстрів ви довірите навчати вашого сина? – питали птахи в Солов'я і Солов'їхи.
— Важко сказати, важко сказати! – гордовито відповідали батьки. – Та тільки не нашому Солов'ю Дзвінкоголосому! Він співає лише на один лад…
І ось малята Дрозденята почали вчитися у найкращого дроздиного співака, юні вівчарики – у чудових співаків-вівчариків, інші, звичайні, солов'ята – у Солов'я Дзвінкоголосого.
А наше пташеня на світанку вирушало в сусідні ліси показувати своє мистецтво. Правда, іноді воно брало уроки у знаменитих пташиних співаків. Трошки повчилося в Іволги. Трошки в Зяблика. Одного разу посиділо на уроці у Вівчарика.
Слава про Солов'ятко, яке майстерно наслідувало інших птахів, рознеслася по лісах. Звідусюди його запрошували, скрізь його захоплено приймали. Через ці запросини Солов`ятко довго небувало вдома.
Так непомітно промайнуло літо. Багато птахів збиралося летіти у вирій. І Солов'ятко надумало дати останній, прощальний, концерт. Слухати його зібралася сила-силенна лісового народу.
Солов'ятко під їхнє дружнє щебетання злетіло на гілку. Йому хотілося відразу ж полонити своїх слухачів, і воно залилося швидкою щебетливою трелю Славки-чорноголовки. Потім несподівано запищало, як жовтогруда Вівсянка, засвистіло дзвінко й сумно, як Вівчарик.
Проте Солов'ятко марно чекало захоплених відгуків слухачів. Раптом пронизливо засвистів Зяблик:
— Коли мале пташеня наслідує інших співаків, це може тішити. Але такий дорослий Соловей повинен співати по-своєму!
Солов'ятко глянуло на себе й обімліло. Літаючи з лісу в ліс, воно й не помітило, як виросло!
А Вівчарик підхопили:
— Наш Вівчарик співає краще за нього.
Звідусіль линув незадоволений свист, лящання, тенькання.
Дятел сердито постукав носом по стовбуру дерева і, коли стало трохи тихіше, сказав:
— Ти покажи нам своє, солов'їне, мистецтво!
Співак від сорому зірвався з гілки і, не оглядаючись, гайнув у рідний ліс. Ніколи не бувало з ним такої ганьби!
Але й серед своїх йому не полегшало. Виявилося, що однолітки його виросли і кожний по-своєму співає тепер краще, ніж хвалене Солов'ятко.
Тоді співець полетів до відомого Солов'я Дзвінкоголосого, щоб той виручив його з біди.
Славетний митець прослухав Солов'ятко і похитав головою:
Надто пізно. Співаючи з чужого голосу, Ти назавжди втратив свій власний!
Джерело: Ярмиш Ю. Як Соловейко вскочив у біду : казка // Живі малюнки : казки / Ю. Ярмиш. — Київ, 1963. — С. 21-23.