Ластівки
Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.
Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.
Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..
Яся встане вранці-рано та відразу - до вікна:
- Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату,
мабуть, хочуть залетіть? Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!
Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця - блим та блим!
- Це вони будують вміло для своїх маляток дім. Все працюють безупинно,
не марнують, бачиш, час. Грудочки м'якої глини в дзьобах носять раз у раз.
Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка у м'якесенькім кублі.
Потім будуть пташенята, ненажери - просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.
Підростуть в маляток крила; мати їх навчить літать - так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.
А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш...
- Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді!
- В теплий край тоді далеко полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.
А як буде знов надворі тепло, весело, весна - прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!
Забіла Н. Ластівки // Забіла Н. Веселий корабель. - К., 2004. - С. 19.