Як Стрибайчик під сніжком помирився з їжаком
Прийшла зима. Летять сніжинки
і стелять ковдри по землі.
Вдяглись у білі одежинки
зайці великі та малі.
Зайчатам весело та любо
на саночках спускатись з гір.
Їх добре гріють теплі шуби
морозам злим наперекір.
Ось покотивсь на лижах зайчик,
спустився з гірки… Подивись! –
Та це ж знайомий наш – Стрибайчик,
що з їжаком дружив колись!
Змінився він навдивовижу
і став розумним та метким:
і вчиться добре, і на лижах
нікому не зрівнятись з ним.
От він з гори злетів щодуху,
на другу гору спритно вліз,
насунув шапку межи вуха
і навпростець побіг у ліс.
У лісі сплять під снігом клени,
жовтіє листя на дубках,
стоять ялиночки зелені
в пухнастих снігових шапках.
Біжить Стрибайчик тихим лісом
і раптом бачить на бігу:
щось темне під горбочком лисим
ледь-ледь ворушиться в снігу.
Стрибайчик до горбка під’їхав,
розкидав лапками сніжок,
а там лежить і ледве диха
нещасний, змерзлий їжачок!
- Ти що тут робиш?! – зайчик скрикнув.
- Ведмідь мій домик розвалив…
Зламались двері, стіни, вікна,
не знаю – як я сам вцілів…
Тепер притулку я не маю,
надворі ж холодно, зима!
Крізь колючки мороз проймає,
а шуби теплої нема…
Напав на мене кашель, нежить,
я, мабуть, зовсім пропаду…
Мені ж узимку спать належить,
а не гуляти на льоду!
Тут їжачок плачем зайшовся, -
і позабув Стрибайчик вмить,
що розсварився з ним назовсім
і клявся більше не дружить.
- Ходім до нас! – гукнув Стрибайчик, - 
У нашій хаті місце є,
і хліба знайдеться окрайчик,
і ліжко дам тобі своє!
А мама пироги пектиме,
Варитиме нам киселі…
І проживеш ти цілу зиму
і не голодний, і в теплі!
Тоді на нього вдячним взором
їжак поглянув і сказав:
- Мені тепер самому сором,
що дружби я не шанував.
Та все вже піде по-новому,
кажу тобі, як чесний звір:
хорошим другом в школі й вдома
для тебе буду я, повір!
І друг потиснув лапку друга,
ще й міцно так, як тільки міг!..
Тим часом розгулялась хуга,
змітать в замети стала сніг.
А сніг той з неба так і валить!
Не дійде з лісу їжачок…
Аж ось – санчата – з лижних палиць
та із соснових гілочок…
- Сідай, їжаче, та не падай! –
Стрибайчик впрягся в саночки
і крізь завісу снігопаду
помчав на лижах напрямки.
Отак до заячої хатки
через лісок, через лужок
добрались вдвох – мале зайчатко
і їжачок, його дружок.
Забіла Н. Як Стрибайчик під сніжком помирився з їжаком // Забіла Н. Зайчатко та їжак / Н. Забіла. – К., 1954. – С. 20-24.