Back

Пушок і дружок



Пушок і дружок

(Розділ другий)

         Тихенько ішов по стежині Дружок, позаду чалапав маленький Пушок. Побачили друзі у полі хатину. Там прала Зайчиха стара біля тину. Малятка-зайчатка дули з мила бульки і грались, у небо пускаючи кульки.

         Одне зайченятко до того загралось, що аж від землі відірвалось: із кулькою разом пустунчик вухатий підлетів вище тину, а далі – і вище хати.

         Узрівши, що трапилось лихо, збіглись сусіди у двір до Зайчихи. Нещасна Зайчиха так жалібно плаче! А Квочка-сусідка кричить-кудкудаче: «Куди ти, куди ти, куди ти подався?! Бач, халамид ник, до чого догрався!»

         На зайчатко наткнулась Ворона сива і каркнула: «Не бачила я такого дива! Таке куцохвосте, косеньке, вухате, а й йому закортіло літати!»

      Проклювала Ворона кулю велику. Ой, було ж там у небі плачу та крику! Полетіло униз зайченятко, закричало: «Ой, мамо! Ой, татку!».

         Полетіло сторч головою і – шубовсть у цеберку з водою. Ще не висохло бідне зайчатко, як спіткала біда каченятко…

         Відвернулась Зайчиха-мати, дітки знов почали пустувати. Знов малий халамидник догрався: вдруге в небо на кульці піднявся. Полетів над тинами, дахами, тільки блиснув у небі вухами.

        Знову в селищі шум і тривога. Всі спішать рятувати малого, хто чим може і хто як уміє. «Запускай паперового змія, - каже Півню Пушок. – Та повище! Повертайся хутчіш, когутище!»

           Плаче гірко Зайчиха-мати: не дістали й петлею зайчати…

         Втішив якось Дружок  Зайчиху: «Ти слізьми не зарадиш лиху. Треба бігти шукати малого, бо лишиться лиш хвостик від нього!».

         Бігли стежкою, мохом, травою, що не чули вже й ніг під собою…

         Тут як вискочать люті собаки, до Зайчихи летять розбишаки, щоб роздерти Зайчиху спочатку, а тоді уже з’їсти й зайчатко. Доганяють, хапають за п’яти. А тут – прірва… Куди тікати?

        На Пушка налетіли собаки, а він – тиць! – парасольку в мордяки. О, Пушок наш товариш добрий та до того ще й дуже хоробрий. Він хоча й невелика птиця. Та ніяких собак не боїться!

        Переживши важку пригоду, вірні друзі потрапили в воду. Та не будемо, діти, журиться: наш Пушок водоплавна птиця. Ні широка ріка, ні море для Пушка – не біда й не горе.

         Честь і шана малому герою! Довго друзів він тяг за собою і нарешті добрався до суші. Глядь на сушу – стирчать чиїсь уші.

       Закричала Зайчиха: «Синочку рідненький! Чи живий ти? Чи ти ціленький? Добрим жабкам скажи спасибі, що не віддали тебе хижій рибі, що витягли тебе на сушу, врятували бідну твою душу!»

         Сказала Зайчиха спасибі Пушкові. Сказала Зайчиха спасибі й Дружкові. «Заходьте,  - просила, - у гості до мене. Я маю капусту і сіно зелене. Хоч звірі ми й прості, та в хаті не пусто: є ріпа й морковка, крім сіна й капусти!» На руки взяла вітрогона малого, бо ніжка була перебита у нього. «Бувайте здорові!» проквакали жабки, піднявши угору тонесенькі лапки.

 

     Джерело: Карлов Георгій. Пушок і Дружок / Г. Карлов [худож.] // Пушок і Дружок / Г. Карлов [худож.] ; текст Ф. Маківчука, П. Глазового. – К., 1957. – Розд. 2 : [уривок]. – С. 23-33.