Олівець-малювець
Взяла Яся олівець, олівець-малювець. Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець.
Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря - великий дим!
Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся - як трава!
Ось на небі сяє сонце, довгі промені ясні.... А в сторонці, під віконцем, квітнуть квіти запашні.
У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби - піде ляля по гриби.
Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато - все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки. А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п’ять... Вже нема де малювать!
Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим...
Ось і блискавка! І грім!
І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик, ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!
І нічого вже не видко!
- Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір! І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!..
Яся каже:
- Ай-яй-я!
Яся каже:
- Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!
Забіла Н. Веселий корабель. - К., 2004. - С. 21.