Флорентіна
Флорентіна
Флорентіна – найхудіша найтендітніша дівчинка з усіх, що живуть у нашому великому місті.
А коли місто має мільйон населення, це таки щось важить.
Навіть найголодніший людоїд утратив би апетит, побачивши Флорентіну. Отака вона худюща!
Та не подумайте, що у Флорентіни погані батьки й не дають їй їсти. Де там! Флорентіна заіграшки може ум'яти сім бутербродів із шинкою, яблуко, два банани і шматок торта «Принц-регент». Не лише може, а таки й уминає.
Отож, Флорентіна така худа зовсім не того, що голодна. А чого ж?
Здається мені, відповісти на таке важке запитання могли б хіба семеро найславетніших професорів, що вкупі мають щонайменше сорок дев'ять орденів.
Але я думаю собі так: Флорентіна забагато стрибає, крутиться, ні хвилинки не встоїть на місці. Одне слово: вона мов та лялька, що танцює на нитках.
Флорентіна й сама журиться, що така худа. Я можу потвердити це з допомогою одного вірша. Бо Флорентіна іноді складає вірші, її повне зібрання творів списане вздовж і впоперек на величезному аркуші пакувального паперу, що його вона згортає у кілька разів і ховає на горищі під старий матрац. На цьому аркуші є й той вірш, який я маю на увазі і який не хочу таїти від своїх читачів.
ПІСНЯ ІЗ САМИХ ЗАПИТАНЬ
Чого ця рука худюща,
така худюща?
І шия така тонка?
Чого я суха-сухуща,
така сухуща?
Не знаю, чого така!
Чого це мені не спиться,
ніяк не спиться?
Усе я сама й сама!
А ноги чому як спиці,
чому як спиці?
Й спокою мені нема?
Чого це усі як люди,
усі як люди?
Чого це мені кортить
повненьким дівчатком бути,
дівчатком бути,
як Інге, хоча б на мить?
Чого все невлад питаю,
невлад питаю?
І мова чудна моя?
Ах, що вам сказати маю,
сказати маю:
бо Флорентіна я!
Крюс Д. Флорентіна // Тім Талер, або Проданий сміх ; Флорентіна ; Мій прадідусь, герої і я : повісті : пер. з нім. / Д. Крюс ; мал. І. Заруби. – Київ, 1991. – С. 234-235. – (Лауреати Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена).