Back

Покинуте гніздо



О. Копиленко. "Оповідання". ОбкладинкаСкільки появилося нових квіток! Уже відцвіли блакитні проліски, а в кущиках свіжої трави між деревами розцвіли фіолетові фіалки. Білі рухливі дзвоники конвалій висять на тоненьких ніжках. Пахучі, чудові конвалії. Ще багато різних жовтих, рожевих і синіх квітів.
Веселий місяць, цей травень! Збіглися хлопці на вулиці. Куди йти гуляти? Василь каже:
- Ходімо в ліс гуляти, квіток нарвемо.
Микола й собі:
- Уже в лісі хороше, і я вчора ящірку бачив. Зелена і прудка. Втекла в нору. Не наздогнав. Та я в ліс все одно не піду.
- Чому? – спитали діти.
- Тому, що Василь знає гніздо кропив’янки і не хоче нікому показувати.
Закортіло дітям подивитись на гніздо. От цікаво! Почали прохати, щоб Василь показав пташину хатку.
Миколка, Яшко і Галя кажуть:
- Ми тільки одним оком глянемо і не будемо нічого чіпати. Подивимося – і зразу назад.
- Не можна знищувати гнізд корисних пташок, бо пташки – наші друзі, - відповів Василь. – Я до гнізда тільки інколи піду, здалека погляну, як мати на яєчках сидить. Батько біля неї співає, розважає її, щоб не нудно було сидіти. А потім вона полетить попоїсти на годинку, а він сидить на гнізді, щоб яєчка не захолонули. Скоро виведуться пташенятка, і я буду ходити на них дивитись.
- Покажи й нам, - прохали діти, Василеві товариші.
- Я дам тобі десять разів вистрілити з моєї рогатки, - запропонував Яшко.
- А я подарую тобі цю пружину, - сказала Галя.
- А я подарую тобі заліза на шаблюку. І буде в тебе і пістоль, і шабля. Отоді зіграємо у війну! – промовив Миколка.
Скільки цікавих речей пропонують Василькові! Десять разів вистрілити з рогатки! Пружина! Шаблюка! Не витримав Василь і сказав:
- Ну, давайте зразу всі речі наперед і вистрілити десять разів. Потім я вас поведу.
- А не підманиш? – недовірливо спитали діти.
- Ні, - сказав Василь.
- Слово піонера даси?
- Даю слово піонера, що покажу гніздо кропив’янки. Тільки підійдемо, подивимося – і назад. Згодні?
- Згодні!
Василь одержав пружину і заліза на шаблюку. Пішли в ліс. Він дорогою ще вистрілив з рогатки  десять разів. А Миколка і всі діти заздрили йому…
Прийшли діти до рівчака, зарослого низькими кущами. Василь пригнувся, принишк. Всі зробили те саме. Василь показав дітям на один кущик, але ніхто нічого не бачив. Пташки-бо вміють так ховати свої гніздечка, що не зразу їх і помітиш. Аж ось із кущика вилетіла сіренька, трохи рудувата пташка, і тоді побачили діти малесеньке гніздечко, сховане в густому листі. Гніздечко трималося на трьох гілках і ловко було виплетене з тоненьких травинок.
Дуже кортіло зазирнути в гніздо, подивитися, які ж там яєчка. Діти підійшли ближче. В гнізді лежало п’ятеро малесеньких блакитно-сірих яєчок.
- Ой, які маленькі яєчка і гарненькі! – не витримала Галя. – Я хочу тіль-тіль пальцем погладити одне яєчко.
Не встиг Василько заборонити їй, як Галя вже тихенько опустила палець в гніздо. За нею Миколка обережно витягнув одне яєчко і розглядав на руці. Воно було тепле, ніжне і майже прозоре.
Навколо них літали дві пташки і тривожно, стурбовано пищали, прохали дітей, щоб вони не чіпали гнізда. Тому діти, надивившись на гніздо, пішли собі геть. Гуляли в лісі, рвали квіти, ловили метеликів.
Минуло кілька днів. Діти потайки одне від одного кілька разів на день ходили до гнізда кропив’янки, розглядали яєчка і турбували пташок. Полохливим пташкам зрештою набридли діти.
Боялися пташки, що виведуться пташенята, а Василеві друзі заберуть їх. Отже, кропив’янки посумували і покинули своє гніздо, хоч як важко було їм робити цю хатку. Всю весну будували, а доводиться покидати. Покинули своє гніздо пташки і полетіли в інше місце, в густий ліс, де їх не знайдуть діти.
Прийшов раз Василь до гнізда. Дивиться, а воно порожнє. Пташок немає коло нього. Попробував яєчка, а вони холодні. Дуже шкода йому стало пташок. Тепер більше ніколи не буде він набридати пташкам і нікому не показуватиме гнізд, навіть за пружину, за шаблюку і за десять пострілів з рогатки.


Копиленко О. Покинуте гніздо // Копиленко О. Оповідання.- К., 1971.- С.287-289.