Тато і мама йдуть у гості
Тато і мама йдуть у гості
Тааві повернувся до стіни, щоб швидко заснути. Сьогодні він мусив заснути не гаючись, бо мама і тато збирались у гості. Та сон не приходив. У сусідній кімнаті тихенько розмовляли тато з мамою. Тааві дослухався.
— Хіба можна залишати вдома його самого? А раптом з ним щось станеться? — сказала мама.
— Ну що з ним може статися?— спитав тато.
— У дитячому садку зараз вітрянка, — вела далі мама, — а це дуже заразна хвороба. А раптом Тааві захворіє, поки нас не буде вдома.
Тато розсердився.
— Ти завжди марно непокоїшся. Краще подивися, чи Тааві вже заснув.
Тааві мерщій заплющив очі й удав, що спить. Він чув, як мама нахилилася над ним і поправила ковдру. Тааві хотів обійняти маму і ще раз побажати їй добраніч. Але згадав, що він мав не гаючись заснуть, і заплющив очі щільніше.
— Спить,— сказала мама, і вони з татом пішли в гості.
Тільки-но за ними зачинилися двері, Тааві розплющив очі і сказав Няссу:
— Ти чув? Вітрянка дуже заразна хвороба. А якщо ми з тобою захворіємо на неї сьогодні ввечері?
— Я не захворію,— впевнено сказав Няссу. — У садочку я сидів у твоїй кишені, і вітер на мене не віяв.
— Це ще нічого не означає,— позіхнув Тааві,— я засовував руки в кишені, а під нігтями в мене могли бути мікроби.
На це Няссу ніяк не міг заперечити.
Тааві зробилося жаль песика, і він запитав:
— Ти зажурився?
Няссу кивнув, бо йому зовсім не хотілося захворіти на вітрянку. І Тааві також не хотілося.
Та журився Няссу недовго.
— Пам’ятаєш, коли ти хворів на грип, то ковтав ліки і швидко одужав?— спитав Няссу.
— Еге ж,— погодився Тааві.
— А якщо ковтнути ліки ще до хвороби? Тоді, напевно, ти зовсім не захворієш.
— Не зна-аю,— протягнув Тааві.
— А я знаю,— сказав Няссу.— Якщо ти ковтнеш ліки до хвороби, то завжди будеш здоровий, тобто взагалі незахворієш,— і Няссу наказав Тааві пошукати ліки в аптечній шафці.
Шафка з ліками висіла високо. Тааві присунув стільця і виліз на нього. Та шафку було замкнено.
— Відімкни її. Ключ лежить на шафці,— наказав Няссу.
Тааві став навшпиньки, дотягнувся до ключа й відімкнув дверцята шафки.
В аптечці були порошки, таблетки і пляшечки з ліками.
Тааві не знав, які порошки й таблетки йому потрібні.
— Покуштуй усіх потроху,— порадив Няссу,— котрісь із них неодмінно допоможуть.
Тааві вийняв із шафки усі ліки, які там були, і розклав їх на столі. Покуштував їх сам і дав Няссу. Деякі ліки були дуже гіркі, а деякі такі солодкі, що Тааві покуштував їх двічі.
Коли він скуштував усіх ліків, йому раптом страшенно захотілося спати. Тааві ліг у ліжко, впевнений, що тепер не захворіє.
Тааві прокинувся в якійсь дивній кімнаті. Це була не його кімната — порожня, біла, з дуже високою стелею.
Мама вже повернулася з гостей і сиділа біля його ліжка. Але чому вона тут сидить? І чому Тааві у ліжку, адже надворі день? А якщо день, то мама повинна бути на роботі, а Тааві у дитячому садку.
Тааві хотів запитати, де він, та язик повертався у роті дуже повільно і важко. Так повільно, що навіть слова плутались, і Тааві сам не розумів, про що хотів запитати.
Мама обійняла Тааві.
— Ой ти мій маленький дурнику! Нарешті прокинувся. Ну скажи, навіщо ти ковтнув так багато ліків? Адже від них ти й захворів.
Дивне запитання — навіщо? Зрозуміло, що Тааві не хотів захворіти на вітрянку, і Няссу порадив ковтати ті ліки.
Та це була б дуже довга розмова, а говорити Тааві не хотілося.
— Ой ти мій маленький дурнику,— ще раз сказала мама,— тепер лежи спокійно, тоді швидше одужаєш і я заберу тебе з лікарні додому. Хочеш, я принесу сюди Няссу, щоб тобі не було сумно?
Тааві заперечливо захитав головою:
— Не треба!
Він не хотів бачити Няссу. Він був сердитий на нього, бо саме Няссу йому порадив:«Візьми в аптечці ліки», Няссу наказав: «Покуштуй потроху з кожної коробочки», Няссу сказав: «Якщо ти до хвороби ковтнеш ліки, то будеш завжди здоровий, тобто ніколи не захворієш». Тааві послухався його, а тепер мусить лежати в лікарні.
«Ніякий Няссу мені не друг», — подумав Тааві.
Джерело: Мянд Хельє Аадовна. Тато і мама йдуть у гості : [уривок з оповідання] / Х. Мянд // Собака в кишені / Х. Мянд. — Київ, 1986. — С. 16-21.