Якось у чужому лісі
Якось у чужому лісі
Розділ V
Зранку Буцик із Бурмосиком заходилися зміцнювати хату. Вони поставили на двері здоровенний засув і набили по грубезній дошці на вікна ізсередини. Тепер у вікно могла пролізти хіба що Люська. Потім вистругали три довгі списи і прикріпили на кінці по гострому цвяху.
- Якщо вони нападуть на нас ізнов, будемо захищатися, - мовив Буцик. - А як тільки скосимо сіно, рушимо шукати Люсьчину маму. Згода?
- А що я робитиму в цей час? - спитало зайча.
- Ти можеш ходити з нами.
- Але ж я не вмію косити.
- Тоді гребтимеш.
- Я, мабуть, не навчуся. Це так складно, - відповіла, позіхаючи, Люська.
- Зрештою, ти можеш складати сіно в копички, - запропонував Буцик.
- Знаєте, я придумала, - сказала Люська. - Не всім же заготовляти сіно. Комусь треба лишатись і на господарстві. Хай це буду я.
- Що ж, думка хороша, - погодився Буцик. - То ми пішли: діло не жде. А ти не виходь із хати. Так буде безпечніше.
- Та ті бандюги сюди вже не поткнуться, - зухвало запевнило зайча. - А як спробують, то я їм оцим списом добряче шкури попроколюю.
- У цьому я, звичайно, певен, - сказав Буцик, - тільки ти вже краше не виходь за двері.
І вони з Бурмосиком пішли.
Деякий час Люська тинялася по хаті, трохи посиділа на лаві, затим дістала своє дзеркальце і довго чепурилась. За тином весело шуміли дерева, перемовлялися пташки, м’яка трава рясніла квітами, і нараз Люська відчула, що їй сумно.
«Так мені й сидіти цілий день у хаті? - подумала вона. - Піду хоч віночок сплету…»
Джерело: Стельмах Ярослав Михайлович. Якось у чужому лісі : Пригоди зайченяти Люськи, злого лева Толябуна, великого природолюба Буртіуса та декого ще у Зовсім Чужому лісі : повість–казка / Я. Стельмах ; худож. А. Василенко . – Київ, 1990. – Розділ V. – С. 39-40.