Сварка
Сварка
Посварились баба й дід –
Чи пора зривати глід?
Баба каже:
– Ще не слід! –
Дід перечить:
– Зрілий плід!
Сперечались день і два,
Заболіла голова
І у баби, і у діда.
То їх в жар,
То в холод кида.
Баба каже,
Дід говорить,
А ніхто не переспорить…
От тоді й придумав дід:
– Запитать онуків слід!
Що нам, бабо, скажуть діти,
Те і будемо робити!
І питає першим дід:
– Онучата, ви мій рід,
Ну скажіть, скажіть, рідненькі,
Чи пора зривати глід?
Адже любите ви зроду,
Як той мед, варення з глоду!
– Так, пора, пора, пора! –
Закричала дітвора.
– Чуєш, бабо? Ну, то як?
Діти кажуть – вірний знак!
Баба кличе всіх до себе:
– Глід зривати ще не треба!
Іще слід йому поспіти!
Правда ж, милі мої діти?
Адже любите ви зроду,
Як той мед, варення з глоду!
– Так, бабусю! Правда! Так!
– Чуєш, діду? Вірний знак!
Дід кричить на онучат:
– Що ж це ви –
Туди й назад?
«Правда – баба»,
«Правда – дід», –
Наче хвостиком
Той кіт!
Каже старшенький Тарас:
– Ви однакові для нас!
Ми обох вас любим дуже,
А варення нам байдуже! –
А маленьке онуча –
Галя, – бистреньке дівча,
Каже:
– Краще глід розгледіть
У саду біля куща!
Тут сходити недалечко.
І навіщо суперечка?
Стали наші баба й дід
Враз червоні, наче глід.
– Що ж, онуки в нас розумні.
Зразу видно дідів рід!
Дід сказав це, посміхнувся,
Бачить – хмуриться бабуся.
Щоб розвіять її сум,
Каже:
– Видно й бабин ум! –
Помирились баба й дід.
У саду осипавсь глід...
Джерело: Бичко Валентин Васильович. Сварка : [вірш] / В. В. Бичко //Дід, баба та онуки / В. Бичко. – Київ, 1967. – С. 30-32.