Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку
У гірському глибокому озері жила маленька срібляста рибка. По тому самому озеру плавав великий білий лебідь з довгою шиєю і могутнім дзьобом.
Одного разу зустрів лебідь рибку і хотів її з’їсти. Стала срібляста рибка проситися:
- Не їж мене, лебедю, красеню білокрилий, велетню чорнодзьобий!
Сказав тоді лебідь:
- Дістань мені черевички, бо лапи мої у воді мерзнуть. Дістанеш, тоді я тебе не їстиму. Не дістанеш – з’їм.
Швидко попливла рибка по озеру шукати черевички. Кругом побувала, на дно спустилася, ніде черевичків для лебедя не знайшла. Підпливла тоді до берега під очерет і заплакала. Почула той плач жаба–скрекотушка і питає:
- Рибко срібляста , чого ти плачеш?
Розповіла рибка жабці про своє горе.
- Я тобі допоможу, - сказала зелена жаба, - підожди мене тут.
Залишила рибку між очеретами, а сама на берег виплигнула і заквакала: «Ква-ква, ква-ква, ква-ква!»
Почув це горобчик–молодчик, що сидів на високій вербі, і у відповідь зацвірінчав: «Цвірінь-цвірінь, цвірінь-цвірінь!»
Розповіла жаба горобчикові про біду сріблястої рибки і попросила допомогти дістати черевички.
Полетів тоді горобчик–молодчик в садок, де гуляла маленька дівчинка Наталочка.
Як довідалась Наталочка, що лебідь рибку хоче з’їсти, швиденько принесла горобчикові свої червоненькі черевички і наказала: «Лети швидше, швидше, щоб рибку врятувати!»
Горобчик – молодчик полетів і оддав черевички зеленій жабці–скрекотушці. Жабка плигнула у воду і подала їх рибці сріблястій.
Зраділа рибка, зараз же попливла до лебедя. Черевички ті лебедеві сподобалися, і він пообіцяв тую рибку сріблясту не чіпати.
Переказала свою подяку срібляста рибка жабці–скрекотушці. Жабка – горобчикові–молодчикові. А горобчик – Наталочці.
Трублаїні М. Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку. - К., 1976.