Мати
Мати
Квочка мала чогось тільки одне курчатко. Зате хай попробує хто його зачепити! Квок-квок-кер-квок; я тобі дам! На крила та на голову.
Собака обходить далеко – бо видеру очі! Кіт мусить прокрадатись десь поза корчами. Коли ж квочка вгляне – то утікай, бо бою не витримаєш все одно…
Така-то мати!
Через те, що курчатко було одне, квочка дивилась за ним іще пильніше. Звісно – мати.
Хлопчина захотів зловити курчатко, щоб придивитись до нього, а то й побавитись ним.
Не підходь!.. Квок-квок-квок. Куд-ку-дак! Геть!..
Курчатко цяпає, під саму матір-квочку шиється, а та захищає його крилами, опустивши й розправивши їх донизу, наче землю кривими ножами ріже, захищається. Заховалась за корч і ходить круг дитини з войовничим виглядом.
Хлопчик присідає, простягає руку, але раптом одскакує, бо квочка кинулась – і рука подряпана до крові.
«Підожди, я ж тебе!» - думає хлопець і хватає квочку так, що з неї пір’я летить… Та видерлась і кинулась на захист свого дитинятка… Вона про себе не дбає.
Той пригинається, от-от кинеться на курку з курчам, а квочка гордо й розгнівано піднімає голову… Поки жива – не віддам!
Хлопчик знову кинувся, квочка аж покотилась від удару, але, схопившись, вилетіла на голову та й почала клювати й бити ногами і крилами свого супротивника…
Розлютувались обоє. Тепер уже не курча було цікаве, а хотілось помститися… Поки хлопчина міркував, квочка знову взяла під захист курчатко й, розправивши крила, керкала і квокала то з погрозою, то заспокоюючи. Крилами, мов руками, хотіла обняти дитиня, щоб не ціпало.
«За що ж я її б’ю? – подумав хлопець на хвилину. – Я курча хотів узяти. Але ж мама завше не дає мене скривдити… Навіть таткові не дає».
Потім постояв іще трохи й пішов…
За кілька хвилин повернувся в садок і кинув квочці жменю пшона.
Така-то мати.
Джерело: Поліщук Валеріан. Мати / В. Поліщук // Дітям про тварин : оповідання, вірші, казки, примовки, скоромовки, пісеньки, цікавинки, смішинки / упоряд. : О. Шевченко, Т. Качалова. – Київ, 2010. – С. 122 – 123. – (Бібліотека шкільної класики).