Back

Хорошого потрошку



Хорошого потрошку

Коли Петрусь береться до меду, то мама завжди застерігає: − Потрошку їж! Бо мед на пупі виступить!

Правда, скільки Петрусь не ласував ним, скільки не заглядав собі на пупа, а медом там і не пахло.

То мама тільки лякає. Але лякає. Мабуть. Не дарма, бо коли меду з’їси багато, та ще й натщесерце, то справді може завадити. Чого воно так? Як тільки щось дуже хороше, то вже й потрошку. І цукерки їж потрошку, щоб зуби не кришилися, і бігай помаленьку, бо лоба наб’єш, і в річку далеко не заходь, бо втопишся, і те й се… А може, Петрусеві усього побагато треба! Може, він не хоче потрошку.

Отаку собі думав думу Петрусь, сидячи в садку під розквітлою черемшиною. Білі кетяги цвіту схилялися до Петрусевого обличчя, аж дух забивали п’янкими пахощами. Ніщо йому так гарно не пахло, як черемшина. Дихай нею, скільки душа бажає. Краса! Ще й бджоли гудуть у тому білому шумовинні, наче колискову  тобі співають.

Замріявся Петрусь та й незчувся, як і заснув. Хтозна, скільки б він отак спав, аби не тато. Підійшов до Петруся, поторсав за плече: «Вставай, вечір уже». Насилу добудився.

Петрусь прокинувся, дивиться на тата, а перед очима жовті кола пливуть. Ну, геть тобі очамрів.

         А що, − сміється тато, − вчадів?  Хіба не знав, що від черемхового цвіту в голові паморочиться?

         Не знав.

Петрусь встав, а земля аж пливе від ногами. Насилу в хату зайшов, так гойдалося все в очах.

         Що з ним? – занепокоїлась мама.

         Та черемхою надихався.

         Пахне ж як хороше, − виправдовувався Петрусь.

         Хорошого потрошку, − знов нагадала мама.

       Джерело:  Шкляр Василь. Хорошого потрошку / В. Шкляр // Шовковий дощик : оповідання / В. Шкляр. – Київ, 1984. – С. 6-7.