Пеньок та Опеньок
Пеньок та Опеньок
Молоденький Опеньок, висунувшись після дощу з землі, почав нарікати на старого порохнявого Пенька:
− Гей ти, дідугане! Не застуй мені Сонця.
− Не поспішай не видноту, - порадив розсудливий Пеньок.
− Ти мене не вчи! Я сам знаю, що робити. Ну, хто ти? Звичайний Пеньок, а я Опеньок! На ціле “О” більший від тебе. Зрозумів?
Переконавшись, що Пеньок не звертає на нього уваги, від злості Опеньок аж
затремтів (бо саме Вітер повіяв).
− Ах ти, неслухняне старе порохно! Я тебе провчу!..
− Сокиро, люба Сокирко, - звернувся Опеньок до Сокири, коли мимо проходив дроворуб. - Зрубай, будь ласка, цього пихатого старця. Звільним дорогу молодим.
Мовчазна, довірлива Сокира, не довго думаючи, бабахнула по Пеньку, аж луна пішла. Та разом з Пеньком злетіла й Опенькова голова. Бо ріс він на корені Пенька і живився його соками.
Джерело: Рудик Сергій. Пеньок та Опеньок / С. Рудик // Пеньок та опеньок : байки / С. Рудик. – Київ, 1969. – С. 18-19.