Back

Пеньок та Опеньок



Пеньок та Опеньок

Молоденький Опеньок, висунувшись після дощу з землі, почав нарікати на старого порохнявого Пенька:

    Гей ти, дідугане! Не застуй мені Сонця.

    Не поспішай не видноту, - порадив розсудливий Пеньок.

    Ти мене не вчи! Я сам знаю, що робити. Ну, хто ти? Звичайний Пеньок, а я Опеньок! На ціле “О” більший від тебе. Зрозумів?

      Переконавшись, що Пеньок не звертає на  нього уваги, від злості Опеньок аж затремтів (бо саме Вітер повіяв).

    Ах ти, неслухняне старе порохно! Я тебе провчу!..

    Сокиро, люба Сокирко, - звернувся Опеньок до Сокири, коли мимо проходив дроворуб. - Зрубай, будь ласка, цього пихатого старця. Звільним дорогу молодим.

Мовчазна, довірлива Сокира, не довго думаючи, бабахнула по Пеньку, аж луна пішла. Та разом з Пеньком злетіла й Опенькова голова. Бо ріс він на корені Пенька і живився його соками.

Джерело: Рудик Сергій. Пеньок та Опеньок / С. Рудик // Пеньок та опеньок : байки / С. Рудик. – Київ, 1969. – С. 18-19.