Жар-Птиця
ЖАР-ПТИЦЯ
Сусідка моя – чарівниця –
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.
І як воно трапилось – хто його зна –
та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,
і враз освітилась казково столиця.
Дорослим і дітям
яснішали лиця:
«Як хороше жити
під сонцем Жар-птиці!»
І тільки ота трьохсотлітня ґава,
яка себе називала Павою
(старезна, без ока, та ще й кульгава),
знайшла Жар-птицю
непристойно яскравою.
Зчинила люту стрекотняву:
– «Вона яскра-яскра-яскра-а-ва!
Ганьба! Таку чужу нескромну птицю
тримать годиться
тільки в клітці!»
Вже третій день – нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте. Її нема,
бо – розумієте? – зима.
Жар-птиця ж – птаха екзотична,
південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки.
Лежить вона терпляче в ліжку,
п’є молоко, клює родзинки,
чита «Барвінок» і «Мурзилку».
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
на злість лихим, кульгавим ґавам,
на новорічну радість нам!
Джерело: Жиленко Ірина. Жар-птиця / І. Жиленко // Казки буфетного гнома / І. Жиленко. – Київ, 1985. – С. 7-8.