Як Мудрило панів лікував
Як Мудрило панів лікував
Багато чого знав Гаврило і від усяких хвороб людей лікував. Од Бескида аж до Говерли про нього слава гриміла. Чули про Мудрила і в чужих землях.
Одного разу в далекому чужому місті занедужали три багатющі пани: чи то купці, чи то графи. Воно й не так, щоб дуже були слабі, бо ж звісно, що панська хвороба, то людське здоров’я, та, бачте, послабли, бо розучились їсти. Плямкати губами вони, правда, вміли і язиком сяк-так повертали. Та що ж з того, коли їм, бідолахам, нічого на світі не смакувало. Всяку всячину їм давали! І варене і смажене на пташиному молоці і золоті галушки. І всякі там цукерки та шоколадки. Дарма, й дивитися, сердечні, на все те не могли.
Тому, хто допоможе хворим, обіцяли велику нагороду. Хоч як лікували панів тамтешні глибоковчені лікарі — нічого не вийшло. Приїздили і з-за моря усякі мудреці — все марно. Залишалося сіромахам помирати та й годі.
Тоді покликали Мудрила.
Приїхав він до чужого міста, подивився на панів і сказав:
— Тяжка ваша хвороба, бідаки-небораки. Сталася вона через те, що кожний з вас їв за вола, а робив за комара. А тепер, бачте, мучитеся та страждаєте. Треба вас лікувати. Не легко буде та вже спробую, бо дуже мені вас, бідолашних, шкода.
Гаврило, наче у воду дивився: пани і справді вже й не пам’ятали, коли щось робили. Слуги їх умивали, одягали, годували і навіть на двір виносили. Хіба що в карти грали, запашний тютюн курили та солодку горілку пили. До міста їх четверо, а то й шестеро коней возило. Менше не подужало б.
Мудрилові пообіцяли, якщо вилікує панів, дати стільки золотих дукатів, скільки зможе понести. Той погодився, але попередив, щоб за дорогі ліки, які він приніс із далекого краю, три дні усіх бідняків цілого міста годували. Пани й на це пристали.
Гаврило гаяти час не любив, як лікувати, то лікувати. Завів товстунів у високу кам’яницю, у простору світлицю. В тій світлиці ні ліжка, ні стола, ні стільця. Тільки гола підлога, сірі стіни та одне-однісіньке міцно заґратоване вікно. Навпроти цього вікна під самою стелею припасував Мудрило невелику поличку і поклав на неї круглий вівсяний корж-ощипок. (Оце і були ті дорогі ліки, за які пани мали три дні годувати усіх бідняків цілого міста).
Джерело: Панько Семен Іванович. Як Мудрило панів лікував / С. Панько // Як Мудрило панів лікував : казки / С. Панько. – Київ, 1972. – С. 25.