Куди літав журавлик
[Уривок]
Вчора мене спитав один маленький хлопчик:
— Чому в журавлика такі довгі ноги?
А чому такий довгий ніс?
А куди він полетів?
А ви про це знаєте, діти? Коли хочете, я розкажу все докладно про того довгоносого веселого журавлика, якого ми вчора побачили коло болота.
А сірого зайця ви, будь ласка, не слухайте. Він завжди запевняє, що знає найкраще від усіх про те, що робиться і в лісі, і в степу, і навіть на болоті, де, як відомо, йому нема ніякого діла.
Так-от, уявіть собі, він казав, що у журавлів такі довгі ноги, бо вони люблять танцювати, а такі довгі носи, бо вони люблять їх скрізь тикати, а літають вони тому, що їм не сидиться на місці.
— Який наклеп! — закричала мама-журавлиха, коли почула ці заячі розмови.
— Нахабний базіка! — обурилася її подруга, сусідка по гнізду ліворуч.
— Така нечувана образа! — розсердилася друга подруга, сусідка по гнізду праворуч.
— Наші чудесні дзьоби він назвав носами! — не міг заспокоїтися журавель-тато.
Взагалі всі журавлі й журавлихи, старі й молоді, що мешкали на болоті за старими вербами, були ображені й обурені без краю. Та тільки двоє журавлів не поділяли загального настрою — наймолодший журавлик, про якого я хочу вам розказати, і його старий дід.
Молоденький журавлик здивовано замислився і, підвівши довгого дзьоба вгору, стояв мовчки. Йому було трохи соромно, бо, по совісті, він подумав, що заєць сказав правду.
Іваненко О. Куди літав журавлик : Природн. повість // Іваненко О. Казки. – К., 1992. – С. 121-122.