Тепла і смачна зустріч з
Карпатами
Як я люблю
Карпати! Люблю вечірній прохолодний вітерець, захід сонця, довгі
і холодні річки. Для мене Карпати назавжди пов'язані з красою і
романтикою. Адже як приємно посидіти увечері біля багаття у колі
найкращих друзів!
Я завжди любила збирати гербарій,
лікувальні трави - такі як м'ята, полин, черемош та інші. Великою
загадкою для мене була і є природа. Люблю слідкувати за тваринами
та доглядати їх.
Прокидаєшся вранці, відкриваєш вікно
і… бачиш, як приємно усміхається тобі вранішнє сонце, чуєш, як безперестанно
й весело гомонить річка з потічками… Як приємно скупатися в прохолодній
гірській річці!
Також, Карпати для мене пов'язані
з пригодами. Кожна поїздка готувала для мене урок. Літні табори-палатки,
здорова їжа, нові друзі, нове захоплення.
Одного разу, під час поїздки в гори,
наша група вирішила прогулятися лісом. Високі ялини і модрини красувалися
перед нами і манили нас досебе. Ми йшли, і раптом хтось скрикнув:
- Дивіться, косуля!
Ми оглянулися і побачили милу тварину
схожу на оленя - тільки без ріг і меншу. Вона нахилила свою довгу
шию, їла траву і листочки.
- Вона ще маленька, видно зголодніла
і вирішила попоїсти.
- Еге, а де її мама? Не може вона
сама гуляти! - скрикнула Наталка.
- Стривайте, не кричіть. Зараз я її
сфотографую, - тихо сказала я. Витягнула з рюкзака фотоапарат і
натиснула на кнопочку. Тільки я її сфотографувала, як косуля кинулася
з переляку і невдовзі зникла за кущами ліщини.
А ми рушили далі, в гору. Піднімалися
весело.
- Ніколи б не подумав, що в наших
лісах ще водяться косулі, - сказав Михайло.
- А чому ні? - усміхнулася наш провідник,
пані Оксана, - У деяких лісах водяться олені і навіть ведмеді. Ми
страшенно дивуємося, побачивши в лісі зайця, а для мешканців Карпат
це цілком нормально.
- Щастить їм - кожного дня насолоджуватися
такою красою! - зауважила Марійка.
- Але не всі її розуміють…
- Як це не розуміють?
- Для нас надзвичайними є гори, поля,
річки, - пояснила пані Оксана, - а для мешканців села цікавими є
будинки, трамваї, маршрутки "Пежо"… Трапляються люди, що нищать
природу, не думаючи про її красу…
- Ах, як сумно це чути! - сумно зітхнула
Марійка.
Ліс був густий і темний. Гілки дерев
сплелися між собою і закрили голубе небо. Нарешті, ми побачили сонячне
проміння, що пробивалося крізь плетево гілок. Наша група вийшла
на полонину. Тут паслися отари овець і корів. Пройшовши крізь кущі
ліщини, ми помітили дивну хатину, що була схожа на халабуду.
- Дивіться! - скрикнула Наталка, -
Яка дивна хатка!
- Що це за халабуда? - спитав Михайло.
- Це не хата, і не халабуда, а справжня
карпатська колиба, - пояснила пані Оксана.
Ми зайшли і остовпіли. Прямо посеред
колиби на вогні у величезному казані варилася кулеша. Кімната була
мала, а на підлозі - незвичайні "ліжка": гілки ліщини, покриті рядном.
Якась дивна атмосфера панувала в колибі. Один чоловік варив кулешу,
а другий пильнував овець.
- Чабани живуть тут і працюють ціле
літо, - пояснила нам пані Оксана.
Увечері нас пригостили кулешею і напоїли
теплим молоком. Ось так тепло і смачно закінчилась наша зустріч
з Карпатами.
Христина
Косенко,
7-А клас, м. Львів
До початку розділу
До сторінки Державної бібліотеки
України для дітей
|