Я живу на Україні в історичному селищі - Успенка на Луганщині. Селище наше виникло на Дикому полі за вказівкою Катерини II у 1755 році.
     Місцевість перетинають ярки, балки, де добре було ховатися селянам-втікачам від поміщиків. Тут досить було тварин та птахів для харчування. Водилася і риба у невеликих річках. Але Катерина II з метою охорони південних кордонів Росії віддала ці землі іноземцю Шевичу, як нагороду за добру службу імперії. Тут відбувається поселення й інших іноземців.
     Ґрунт хоч - бідний, але надра багаті на кам'яне вугілля. Будуються шахти, заводи, селяни почали орати землю і засівати її сільськогосподарськими культурами.
     Селище швидко зростає, з'являються інші селища: Малюки, Водяне, Куцурбовка і інші.
     Основна професія - це шахтар.
     Я живу на вулиці Червоних партизан, а раніше вона звалася Широкою! По ній водили худобу на випас. Вулиця широка, рівна, довга. Я вважаю, що наша вулиця найкраща. Посередині вздовж усієї вулиці зеленіє парк.
     Я люблю гратись там зі своїми товаришами. Є тут і дитячий майданчик, де є місце 52 дітям вулиці. На цій же вулиці знаходиться школа, де ми всі вчимося. Неподалік стоїть невелика церква. Колись у нашому селі був Успенський собор. У тридцятих роках його зруйнували. І тепер у нашій церкві залишилося дві ікони з тих часів.
     Поряд з українцями, росіянами дружно живуть білоруси, вірмени, молдовани, курди, німці, євреї - усього близько 12-ти національностей.
     Я вирішив розповісти, як ми живемо, ми - діти твої, Україно.
     Разом з батьками я і мої друзі брали участь у проведенні свята вулиці, де була виставка, що вміють робити ми і наші мами: салати, пироги, тістечка. А ще була виставка народних умільців: вишивки, табуретки, плетиво з лози, дитячі іграшки. Нам сподобалось свято "День Родини". Батьки розповіли, як вони проводять години дозвілля. Потім була вікторина: "Казка у нас у гостях". Весело пройшов конкурс "Росту спортсменом" у якому брали участь усі діти.
     На нашій вулиці дуже гарно було на Новий рік. До кожної оселі завітав Дід Мороз разом зі Снігуронькою та з подарунками. На вулиці була ялинка і багато людей співало і танцювало. Разом з друзями ми ходимо до бібліотеки, де беремо участь у тих заходах які там проводяться.
     Нелегко зараз жити. Але ми не втрачаємо віру у краще, вчимося бути гідним поколінням нашим батькам і нашій неньці Україні.