Лист моїй Україні

     Ти маєш жити, Україно. Ти єдина, але ти не самотня. У тебе є зелені луги, може не такі, як колись, але вони твої, рідні, твої ліси, поля, річки, усе-усе, навіть небо, воно теж твоє. Твоє сонце і твої зорі, подивися які вони гарні, ніде немає таких зірок як у тебе. Ти маєш жити, Україно. Може ти запитаєш де поділися ті люди, які колись так щиро вимовляли кожне слово твоєю мовою? Але ж є соловейко, він, цей маленький птах, ніколи не забуде твоєї мови. От послухай, послухай як він її плекає. Ні одна людина не зможе так співуче, мелодійно, так прекрасно вимовляти кожне слово, як соловейко. Нехай вже ми, люди, але хіба ти забудеш свою калину, хіба ти забудеш красу, яка досі цвіте. Навіть через тисячі і сотні літ ти зберегла її. Подивися у воду, подивися яка ти гарна.
     Ти скажеш, що ти нещаслива? Але хіба ті короткі миті щастя не варті того, щоб жити? Нехай журавель щомиті приносить тобі на крилах омріяне щастя. Україно, згадай тих синів, що колись заради тебе віддали своє життя. Тепер ти маєш жити заради них. Хто, як не ти схилить голову над їхніми могилами.
     Сьогодні плакав дощ, мабуть ти теж плакала. Тому, що з кожного листочка, з кожної пелюсточки маленької квітки падали прозорі крапельки. Зійшло сонце. Воно зібрало промінчиками кожну крапельку і повернуло їх на небо. Ти маєш вірити, що те сонце зійде і для тебе, і воно забере твої сльози, твій смуток. І тоді в твоїх очах засяє всіма барвами веселка, а сірий колір смутку легенький вітер віднесе далеко - далеко. Ти маєш жити, Україно. Заради того святого, чим наділив тебе Господь. Дивись, як маленька дівчинка плете тобі вінок із колосся. Дивись, як вона схожа на тебе. Хіба це не щастя?
     Ти бачиш, з неба падає зірка? Спіймай її своїми долонями і загадай свою найзаповітнішу мрію. Якщо дуже щиро вірити, вона обов'язково здійсниться.
 

 
А що Ви думаєте з цього приводу?
Якщо Ви хочете написати нам листа, натисніть тут

До початку розділу
До сторінки Державної бібліотеки України для дітей