Діяльність видавництв та становлення друкарської галузі
Середина 1922 року була переломною в економіці України. Починається нова економічна політика (НЕП), і книжка знову стає доступною для споживача. Приватних кооперативних видавництв діяло небагато. На той час приватний видавничий капітал був фактично знищений добою військового комунізму, тому зі старих видавництв тільки чотири зареєструвалися в Держвидаві й отримали дозвіл на видання окремих книг. Розпочинають діяти кооперативні видавництва («Час», «Рух»), відновлює діяльність видавництво «Книгоспілка», найзначиміше між ними «Світло» змогло проіснувати до 1926 року. Громадських організацій, що видавали книги, не було, а державні організації не віддавали приватним ініціативу в книгодрукуванні. Отже, незважаючи на наявність юридично-правових норм для приватних видавництв, об’єктивні фінансові умови не сприяли їх участі у виданні книжок. НЕП не відкрив широких можливостей приватному видавцеві: в 1922 році зі 172 видавництв було лише 9 приватних.
Проте, революційній владі потрібні були нові письменники, які б служили їй, демонстрували переваги соціалістичного ладу, відгукувалися на злободенні теми тогочасного життя. Конкурси в галузі літератури й інші види заохочення письменників і вчених до творчої праці стимулювали книговидання, і вже в наступні 1922–1923 роки випуск книжкової продукції значно збільшився. За даними Книжкової палати України в 1922 році вийшло 1963 назви книг. Видання українських книг відбувалося повільно: за цей період українською мовою було видано лише 331 назву.
На теренах Східної України, в наслідок зміни політичної влади, видавничу справу майже повністю централізовано і удержавлено, одночасно встановлено небувалу за суворістю цензуру. У перші роки радянської влади переважало російськомовне книговидання, наприклад: за 
1922 рік Вседержукрвидав випустив 301 видання, але з них лише 130 українськомовних. У серпні цього року Всеукрдержвидав перейменовано на Державне видавництво України (ДВУ). У цей час на базі приватних (відновлених і діючих завдяки НЕПу) були створені державні, партійні, воєнні видавництва та видавництва громадських організацій. Так, у 1922 році в Харкові були засновані видавництва «Пролетар» і «Молодий робітник». У їх книжковому репертуарі переважала агітаційно-пропагандистська література, популярні масові книги. Виходили також твори художньої 
літератури, наукова і літературна періодика, щоденна преса. В лютому в Харкові при Наркомздоров’ї УСРР було створено Всеукраїнське видавництво медичної літератури «Наукова думка», а у листопаді в Академії наук України створено редакційно-видавничу комісію на чолі з видатним ученим-філологом академіком Агатангелом Кримським (саме від цієї дати веде відлік своєї історії сучасна «Наукова думка»).
З 1922 року почало працювати й видавництво Книжкової палати, яке випускало статистичні довідники, що містили покажчики книжкових та періодичних видань, брошури бібліографічного та бібліотечного змісту. Впровадження принципів НЕПу у видавничу практику дозволило видавництвам в короткий термін вийти на «широкий шлях прогресивного розвитку».
Для керівництва видавничою справою в Україні були створені спеціальні радянські державні органи. Зокрема, з метою контролю над видавцями радянським урядом у 1922 році створено Головне управління з питань літератури і видавництв (Головліт), що виконувало функції цензурної установи. Відбувався процес зменшення випуску української книжки. Натомість в Україні поширювалася російська радянська література й преса. Фактично відбувалося зросійщення України.
