Непочуте попередження
Сторічний ювілей цього року відзначає п’єса «97» геніального українського письменника, режисера, драматурга, представника Розстріляного відродження Миколи Куліша (1892-1937).
Це митець, творчість якого відкрила нові напрями у розвитку світового драматичного мистецтва ХХ століття. Його п’єси увійшли до скарбниці світової драматургії.
На долю Миколи Куліша випало багато випробувань. Письменник був учасником революційних подій і громадянської війни в Україні, працював в органах народної освіти. З середини 1920-х років поступово став однією з центральних постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, зокрема тодішньої української драматургії. Літературною діяльністю займався майже все своє життя, писав навіть тоді, коли перебував на Соловках в ув'язненні. У творчому доробку Миколи Гуровича – вірші, кіносценарій «Парижком», близько 40 статей культурно-освітньої тематики і 15 п'єс, 9 з яких поставлені за життя драматурга, а згодом заборонені.
У грудні 1934 року Микола Куліш був заарештований органами НКВС, звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв’язках з ОУН, та навіть у організації замаху на Сталіна. Під час судового процесу у березні 1935 року засуджений до 10 років Соловецьких таборів, де утримувався в суворій ізоляції. У листопаді 1937 р. Миколу Куліша розстріляли в урочищі Сандармох, Карелія.
4 серпня 1956 року військовою колегією Верховного суду СРСР письменника було реабілітовано посмертно за відсутністю складу злочину.
У 1924 році Микола Куліш написав п'єсу «97», в якій розповів про голод 1921–1922 років на Херсонщині. Ця п’єса мала декілька редакцій, перша – 1924 року, остаточна – 1929. Разом з наступними п'єсами «Комуна в степах» і «Прощай, село» вона склала трилогію про життя пореволюційного села.
П'єса була написана під враженням поїздок Херсонщиною у якості інспектора Повітнаросвіти. Мандруючи селами, Куліш намагався врятувати народні школи та інтернати від занепаду, а дітей – від голодної смерті. Твір описує звичайні будні селян, які поступово зазнають голод. Тут немає карколомного сюжету або величних описів революції, і від того стає ще страшніше. Такі сірі будні описують реальність якомога точніше – нелюдський голод, безвихідний самосуд та людожерство, спричинені трагедією…
«97» – це одна з перших п’єс про голодомор. Куліш не одразу знайшов потрібну назву, декілька разів її змінював: «Голод», «Незаможники», «Мусій Копистка», але спинився саме на назві «97». Остання цифра – це число загиблих від голоду в одному українському селі...
У п’єсі геніальний український драматург передбачив страшні події 1932-33 років, коли від голоду загинули мільйони українців; втім майже ніхто до його пророцтв не прислухався.
Після тріумфального успіху постановки цієї п'єси Г. Юрою в Харківському театрі ім. І. Франка, а згодом і в інших театрах (за перший сезон спектакль давали більше п’ятдесяти разів, такого досі не було із жодним сучасним спектаклем) «97» набула значної популярності за кордоном. У 1925 р. постановку здійснили в Нью-Йорку та інших містах США. Про автора одразу заговорили в пресі провідні критики і мистецтвознавці.
Автор критично виступав проти фіналу, зміненого Г. Юрою на «оптимістичніший», як писала преса, – «з ідеологічних міркувань». Радянська цензура змусила Миколу Куліша змінити кінцівку, де голова сільради не втік із золотом у місто, а повернувся з продкомісаром і возом з хлібом на 97 селян.
Детальніше ознайомитися з творчістю Миколи Куліша та більше дізнатися про його життя можна в бібліотеці.