|
Стисла біографічна довідка |
Матеріали з Інтернету:
Іван Кирилович Маловічко [Електронний ресурс] // ЦДАМЛМ України : [вебсайт]. — Режим доступу: https://csamm.archives.gov.ua/2020/11/13/ivan-kyrylovych-malovichko-1909-1937/ (дата звернення: 10.07.2024). — Назва з екрана.
Маловічко Іван Кирилович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [вебсайт]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Маловічко_Іван_Кирилович (дата звернення: 10.07.2024). — Назва з екрана.
У фондах НБУ для дітей:
...З порога смерті... : Письменники України – жертви сталін. репресій. Вип. 1 / упоряд., передм. О. Мусієнко ; худож. О. Яцун. — Київ, 1991. — 494 с. : іл. — [С. 321-322].
|
|
Бібліографія |
У фонді відділу рідкісних і цінних видань НБУ для дітей:
Книги
Маловічко І. Проти релігії в нас і мама і Тарас / І. Маловічко. — [Харків] : Молодий більшовик, 1931 ([Харків] : 3 друк. ДВОУ-УАН). — 14 с. : іл. — На обкл.: Маловічко. — На обкл.: ДВОУ Молодий більшовик.
Маловічко І. По морях / І. Маловічко ; [худож.] І. Дайц. — [Харків] : Молодий більшовик, [1931] ([Харків] : 6-та друк. УПП ДВОУ). — 16 с. : іл. — На обкл.: І. Моловічко. — На обкл.: ДВОУ Молодий більшовик.
Маловічко І. На кордоні : оповід. командира-прикордонника / І. Маловічко ; мал. та обкл. Є. Рачова. — Харків ; Одеса : Дитвидав, 1936 (Одеса : Друкарня ім. Леніна). — 110 с. : іл.
Періодичні видання
Журнал «Жовтеня»
Вовки / І. Маловічко ; худож. М. Глухов // Жовтеня. — 1937. — № 2. |
|
Біографічна довідка |
Іван Маловічко народився 7 листопада 1909 року у с. Верещаки на Черкащині. Освіту здобув у Почапинській семирічній сільській школі (закінчив у 1924 році) та Таганчанській професійно-технічній школі (1925-1926 роках). У 1927 році в Уманському педагогічному технікумі здав екстерном іспити на вчителя початкових класів і впродовж року працював у школі с. Радчиха на Уманщині. Він захоплювався поезією і мріяв про кіно, тому у 1928 році переїхав до Одеси і вступив на екранне відділення Одеського державного технікуму кінематографії. Однак йому не вдалося завершити навчання через ліквідацію відділення. Під час перебування в Одесі надсилав вірші до харківського футуристичного журналу «Нова генерація», який виходив під редакцією Михайля Семенка.
Наприкінці 1928 року Іван Маловічко, на запрошення М. Семенка, переїхав до Харкова та став членом літературної організації футуристів «Нова генерація», що функціонувала у 1927–1930 роках у Харкові (лідер – Михайль Семенко) і Києві (лідер – Гео Шкурупій). Також у ці роки Іван працював журналістом у харківській газеті «Ленінська зміна» та займався літературною творчістю. У 1935 році Іван Маловічко мешкав в Одесі, де працював над нарисами «З історії Одеського порту» та одружився зі студенткою Зоєю Зубковою. Невдовзі письменник разом із дружиною повернувся у Харків та оселився в будинку літераторів «Слово».
Іван Маловічко почав друкуватися у 1928 році у харківському журналі «Нова генерація» – друкованому органі організації футуристів. Також його вірші публікувались у київському «Авангард-альманаху», що видавався у 1930 році київською групою футуристів на чолі з Гео Шкурупієм. Окремими книгами були видані поеми «Шефи» (1930), «Соціалістична весна» (1930), збірки поезій «Головам на плечах» (1930), «По морях» (1932), «В книзі маємо мову про ніч штурмову» (1932), «Мореїн із Комі» (1934), книги оповідань і нарисів «З історії Одеського порту» (1935), «На кордоні» (1936). Також письменник є автором віршів «Донбас», «Зміст міста», «Міць доби», оповідань «Бій біля застави», «Годинник», «Пролог», «Чорна кішка» та ін.
21 вересня 1937 року Іван Маловічко був арештований у Харкові працівниками НКВС. Слідство велося в Києві. Він звинувачувався у активній участі в антирадянській українській націоналістичній організації, до якої нібито був залучений Михайлем Семенком у 1936 році. Своєї вини не визнав. 17 листопада 1937 року спеціальна «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР засудила письменника до розстрілу. Іван Маловічко був страчений 26 листопада 1937 року.
Книги письменника були вилучені з бібліотек і знищені, а його ім’я довгий час замовчувалося.
Іван Маловічко був реабілітований посмертно 15 березня 1957 року військовим трибуналом Київського військового округу, а його справа припинена за відсутністю складу злочину. |