Життя і творчість Едмондо де Амічіса
Італійський письменник і журналіст, автор, якого найбільш читали за життя, у численних творах якого, пройнятих щирою любов’ю до людей і глибоким гуманізмом, розкрито теми, що хвилювали широкі демократичні кола італійського суспільства. На основі особистих спостережень Едмондо де Амічіс писав про подвиги італійських солдат, які проливали кров за звільнення батьківщини, про страшні злидні селян і трудящого люду міст та еміграцію італійських бідняків до Америки. Він змальовував виразні портрети різних верств населення. Особливу увагу приділяв питанням виховання молоді та шкільній освіті.
Едмондо де Амічіс народився 21 жовтня 1846 року в Онеліо (П’ємонт). Здобув освіту в школі Кунео та ліцеї Туріна, після чого у віці шістнадцяти років вступив до військової школи в Модені. Під час Австро-прусько-італійської війни брав участь у битві при Кустоце (1866), поразка в якій пізніше стала однією з головних причин, через яку він залишив військову службу. Все, що він пережив і побачив у військових походах, власні враження і погляди надихнули Де Амічіса взятися за перо. Статті про жорстокості у війську викликали резонанс по всій Італії і згодом покарання для солдат були скасовані. Це була своєрідна перемога гуманізму за допомогою палкого слова письменника. У Флоренції він випустив серію коротких оповідань «Військове життя» (1868), засновану на особистому життєвому досвіді. З 1870 року Едмондо де Амічіс працював у редакції римської газети «La Nazione». У цей період він багато подорожував, був невтомним, відвідав Південну Америку, побував в Африці, але найбільше часу присвятив знайомству з європейськими країнами. Своїми враженнями від побаченого письменник ділився на сторінках газети у своїх подорожних нарисах про Іспанію, Туреччину, Марокко, Францію та Англію. З часом ці нариси вийшли окремими книгами «Іспанія» (1872), «Голландія» (1874), «Марокко» (1876), «Константинополь» (1878-1879).
Також багато творів Едмондо де Амічіс написав про школу і вчителів. Цій темі присвячені його кращі книги. Світове визнання принесла повість для дітей «Серце» (1886). Питанням освіти і виховання присвячені повісті «Роман шкільного учителя» (1890) та збірка оповідань «Між школою і домом» (1892). Відома також повість «Вчителька робітників» (1898).
Гуманізм і демократичні погляди – характерні риси Едмондо де Амічіса. Книга нарисів «На океані», що вийшла у світ 1889 року, присвячена важким умовам життя італійських емігрантів. Лихо й горе, убогість та злидні, які гнали його земляків за море шукати нового щастя, відбилися в повних життя і правди нарисах письменника. Але незважаючи ні на що, його творчість проникнута оптимізмом активного учасника боротьби за визволення та об’єднання Італії.
Едмондо де Амічіса неможна назвати революціонером. Як і в романі «Перше травня», так і в нарисах, статтях та оповіданнях 90-х років він пропагує соціалістичні ідеї. Увага письменника зосереджена суто на індивідуальну психологію, можливість морального удосконалення людини, а не на суспільні зміни. Останнім художнім твором став «Екіпаж для всіх» (1900), а також збірка публіцистичних статей «Громадянська війна (1904), «Останні сторінки» та лінгвістична робота про італійську мову.
У 1908 році письменник номінувався на Нобелівську премію з літератури. Відійшов у вічність Едмондо де Амічіс 11 березня 1908 року в Бордигері у віці 61 року.
