Неперевершена повість «Серце»
Славнозвісна повість («Записки школяра») побачила світ 17 жовтня 1886 року. Написана у формі щоденника учня однієї із шкіл, вона швидко принесла світову славу своєму творцю – Едмондо де Амічісу. Лише протягом декількох місяців повість було опубліковано більш ніж в сорока італійських виданнях. «Настільна книга молодої Італії», – говорили про неї, перекладена майже всіма мовами світу. У самій Італії книга пережила 600 видань. З великим задоволенням її читають і діти, і дорослі.
У передмові до твору автор зазначає, що книга призначена для дітей 9-13 років і написана трохи незвичайно. Ця історія одного шкільного року склалася так. Хлопчина-школяр щодня записував те, що бачив і чув, про що відчував і думав і в школі, і по за школою. А його батько, після завершення навчального року, на основі записів сина написав цю повість, дотримуючись синових думок, залишаючи, де можна так, як було написано. Через чотири роки син, що тоді вже навчався у гімназії, перечитав рукопис, дещо додав – і з’явилися «записки школяра».
Головний герой повісті, маленький Енріке, із забезпеченої інтелігентної туринської сім’ї занотовує події шкільного життя, вносить у свій щоденник сімейні розмови, міські події. Величезне місце у творі займають так звані «щомісячні оповідання», які вчитель читає й розбирає в класі. Усе, що трапляється з Енріке і його товаришами, усе, що автор хоче вселити своєму героєві й читачам, пропущено «крізь серце», крізь призму людських почуттів для того, щоб торкнути дитячу душу. Де Амічіс проповідує високі духовні цінності, звертаючись до людського серця. Клас, в якому вчиться маленький Енріке, – ніби зліпок усього італійського суспільства: тут є діти багатих людей, інтелігенції, ремісників, торговців, і робітників. І виявляється, що у сина вугляра шляхетна душа, мужністю й сміливістю обдарований хлопчик із трудової сім’ї, тоді як син поважного сеньйора проявляє чванство, неповагу до праці. Письменник щиро вірить, що «сердечне спілкування» людей всіх верств допоможе створити й у суспільстві сердечне людське єднання.
Годі шукати у книзі якихось гучних виразів, цікавих пригод та всяких неймовірних випадків та вчинків, що тільки захоплюють і самі по собі нічого не залишають. У ній розгортається історія розвитку дитячої душі, глибока, правдива, коли тільки починають прокидатися думки, вироблятися певні симпатії та антипатії, погляди, – все, з чого формується пізніше духовна постать людини. Книга зберегла своє високе художнє значення і до наших днів. Особливо цікаві «щомісячні розповіді», що давно увійшли у хрестоматію дитячого читання всіх країн світу. Більшість із них присвячені темі мужності, приклади якого почерпнуті з героїчного досвіду національно-визвольної боротьби. Знамениті оповідання «Маленький ломбардський розвідник» і «Маленький сардинський барабанщик» оспівують мужність дітей-патріотів, що жертвують життям в ім’я батьківщини. А з повсякденного життя людей праці, захоплюючими є оповідання про школяра, що допомагає батькові заробляти на життя зокрема, «Маленький флорентійський переписувач», або історія про маленького неаполітанця, який пустився у заокеанську подорож «Від Апеннін до Анд», щоб відшукати свою матір.
Велике місце у книзі займає сама школа, система навчання в ній, образ учителя. До речі, саме тут виникають у книзі де Амічіса ноти соціальної критики. У главі «Учитель мого батька» письменник з гіркотою описує те тяжке становище, в якому опинився педагог, що віддав усе своє життя справі виховання молодого покоління. Голі стіни, бідна постіль, шматок хліба, сулія масла на вікні. Це все чого він домігся 60-літньою працею. Саме так думає хлопчик Енріке після відвідування старого вчителя.
Книга «Серце» написана з великою любов’ю до дітей, її можна віднести до видатних творів дитячої світової літератури. Проста мова книги робить легко зрозумілими думки та судження автора, який прагнув віддати своє велике та любляче серце.
