Душа бентежна і вразлива
Микола Трублаїні належав до отої казкової породи невмирайлів,
що над ними, либонь, не владна і сама вельможна пані смерть…
О. Ільченко
Він став одним із перших українських письменників пригодницького жанру. Його твори – значний внесок у скарбницю української дитячої літератури. Повісті та оповідання письменника овіяні романтикою і поезією, вірою у досягнення мети. Герої творів письменника – звичайні люди, веселі, віддані своїй справі, сердечні до товаришів, відважні і дужі. Таким був і сам письменник Микола Петрович Трублаїні. Його ім’я стоїть поряд з іменами кращих українських письменників, які створювали літературу для дітей у 20-30-ті роки XX століття.
Навряд чи думав Микола Трублаєвський, меткий чорноокий хлопчина, що стане колись відомим письменником. Він народився 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці на Вінниччині. Батько його був лісничим, мати – сільська вчителька. У Вільшанці минуло дитинство і перші юнацькі роки Миколи. Рідне село загубилося серед мальовничих подільських степів, їх чарівність нікого не може залишити байдужим, тим паче, якщо людина не глуха до краси, а душа її, бентежна і вразлива, сповнена високих поривань. Справді-бо, як багато можна для себе відкрити навіть серед, здавалося б, звичайного й буденного! Треба тільки трохи докласти зусиль та напружити уяву – і вже обриси хмар на видноколі здаються розвихреними вітрилами каравел, іскриста роса в лузі мерехтить закличними зорями космічних далей, а голос степового вітру звучить найчарівнішою музикою. І малий Миколка жадібно вбирає в себе цю неповторну красу землі, її материнську ласкавість. Дитинство Трублаїні припало на похмурі дореволюційні літа. У 1915 році, коли Микола підріс, його, незважаючи на скромні статки, все ж віддали в науку до Немирівської гімназії. Змалку допитливий, він любить слухати казки, цікаві бувальщини. Рано навчившись читати, допізна засиджується над книжками. Особливо любить ті, в яких розповідається про подвиги та далекі мандри...
У 1920 році, коли Миколі щойно виповнилося тринадцять, він залишив навчання і, приставши до загону, разом із червоноармійцями вирушив на громадянську війну. Однак по дорозі, зірвавшись із підніжки вагону, пошкодив ногу, тож довелося завернути додому.
До гімназії Трублаєвський не повернувся – натомість почав займатися самоосвітою. Організував у рідному селі хату-читальню та керував сільською самодіяльністю. Чи варто зазначати, що такі організаторські та творчі здібності не дали хлопцю надовго «засидітися» в селі?
У вінницьких газетах почали з’являтися його дописи і кореспонденції про життя на селі. У 1925 році редакція газети «Червоний шлях» посилає Миколу на навчання на Всеукраїнські курси журналістики у Харкові. «Навчаючись на журналістських курсах, Микола Трублаєвський водночас встигав працювати кореспондентом у кількох газетах, – згадує письменник Анатолій Костецький. – Якось його товариш Терень Масенко жартома порівняв Миколу з популярними тоді за свою вроджену непосидючість італійськими журналістами, назвавши юнака «Трублаїні». Це італізоване прізвище-жарт приліпилося до Трублаєвського на все подальше життя…».
