Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко
(1778-1843)
 |
... Він дає нам в більшій частині
|
Коли 18 листопада 1778 р. в селі Основа під Харковом у родині відставного
прапорщика Федора Івановича Квітки народився другий син - Григорій, ніхто, звичайно,
не думав, що йому судилося уславити не тільки літературу, а й рідне село, прибравши
згодом псевдонім за його назвою.
Життя першого видатного прозаїка нової української літератури, автора широковідомих
оповідань і повістей ("Маруся", "Сердешна Оксана", "Салдацький
патрет", "Конотопська відьма" та інших; п'єс "Сватання на
Гончарівці", "Шельменко-денщик"; сатиричного роману "Пан
Халявський") стало сюжетом книги українського радянського письменника Івана
Ільєнка "Григорій Квітка-Основ'яненко" (К.: Молодь, 1973.- 250 с.-
(Сер. біогр. творів "Життя славетних імена"; Вип. 21).
На уроках української літератури ви познайомилися з творчістю цього майстра
художнього слова, з його активною громадською діяльністю. А от ця невеличка
за об'ємом книжечка захопить вашу читацьку уяву багатьма несподіваними, а інколи
й таємничими фактами із біографії талановитого письменника, розкриє перед вами
глибину та багатство душі цієї скромної, надзвичайно чуйної та доброзичливої
людини.
Важка біда спіткала родину багатого поміщика Федора Квітки - молодший син Григорій
був пригнічений страшною недугою. І, можливо, саме тому хлопчина ріс надзвичайно
вразливою, навіть надміру, релігійною дитиною. Проте на шостому році його недуга
зникла, а сталося це за таких обставин, які ще більше поглибили його релігійність
та породили ще одну легенду серед жителів Основи та навколишніх сіл. Ось так
автор розкриває читачам одну із найбільш незрозумілих подій із життя Г. Квітки-Основ'яненка:
уже достатньо дорослою людиною (на 26-му році життя) Григорій добровільно стає
послушником Курязького монастиря. "У монастирі Квітка не переобтяжував
себе молитвами: в келії стояло фортепіано, лунали звуки флейти, а сам кандидат
у ченці досить часто відвідував Основу, навіть грав у домашніх театрах".
Проте доля приготувала Григорію інший шлях. Перше знайомство зі словом І. Котляревського,
яке сталось ще у ранньому дитинстві, коли сім'я Квітки читала "Енеїду",
посіяло в душі невгамовну спрагу творення, справжнього життя, запалило іскру-мрію
узятися за перо. "Досі він прочитав чимало, але такої втіхи не мав від
жодної з книг, бо саме з цієї миті життя хвилями хлюпнуло на нього, повіяло
свіжим, бадьорим вітром, сипнуло іскрами народного гумору, породило рій бажань".
Не останню роль відіграли й інші обставини: Григорій добре знав своє походження.
"Вдома в кованій міддю скрині батько бережно тримав величезний сувій списаного
різними почерками, пожовклого від часу паперу - літопис роду Квіток... Прадід
Григорій Семенович, козацький полковник, брав участь у перському поході, він
же збудував першу основ'янську церкву". Батько, Федір Квітка, приятелював
з військовим суддею Чорноморського козачого війська Антоном Головатим, з мандрівним
філософом Г. Сковородою.
Зацікавить вас і досить курйозний випадок з Г. Квіткою у Харківському театрі,
що допоміг йому познайомитись, а згодом - і заприятелювати із талановитим молодим
актором Михайлом Щепкіним. Так виникла захопленість театром, яка проявлялась
в активній допомозі його діяльності. Григорій Федорович був розумною, порядною
людиною. Недаремно його кілька строків поспіль обирали повітовим предводителем
дворянства, совісним суддею. Він також очолював харківську палату карного суду.
До остаточного рішення присвятити своє життя служінню "словесності",
як тоді казали, Григорій Федорович дійшов, коли йому було вже майже 50 років.
"Храмом для Квітки був невеликий його кабінет, а святим вівтарем - письмовий
стіл. Там лягали на папір обмірковані заздалегідь сюжети, бо тільки обдумавши
все до кінця, сідав до писання, і тоді вже народжувались діалоги й деталі".
Творами Г. Квітки було закладено основу сучасної української прози. Він перший
у тогочасній літературі створив образ кріпака, світлі, сповнені душевної принадності
жіночі образи, а також перший почав писати прозові твори рідною мовою, бо бачив,
що неможливо сказати точніше ніякою іншою мовою таке, наприклад, як: "чорт
шилом не підточе", "видали ми видавців", "дрижаків наївся",
"кинь лихом об землю", "задав пинхви: нехай чха", "ману
пускати". А як передати пестливі мовні форми, такі як "воріженьки",
"спатоньки", "робитоньки". Заслужено високу оцінку творчості
письменника дав Іван Франко, вказавши, що Г. Квітка-Основ'яненко - "творець
людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах".
Не дивлячись на те, що письменник майже не залишав рідних країв,
він був досить обізнаний з літературним життям України, Польщі, Росії. І.
Ільєнко пояснює це тим, що Г. Квітка підтримував постійні зв'язки
з багатьма літераторами та діячами культури. На сторінках книги вам зустрінуться
їх прізвища, це - В. Даль, В. Жуковський,
М. Максимович, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Т.
Шевченко та багато інших. Ось уривок з листа Т. Шевченка до Григорія Федоровича,
що яскраво ілюструє ставлення Кобзаря до письменника: "Тільки й рідні,
що ви 'дні... Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас
зроду. Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім
світі. Ваша "Маруся" так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю".
Життя подарувало письменникові чимало радощів: радість творення, щасливе подружжя,
загальну повагу тих, з ким зводили його життєві дороги.
Автор книжки "Григорій Квітка-Основ'яненко" зумів показати,
скільки енергії було у цій людині, якою була його багатогранна діяльність, скільки
прагнення прислужитися рідному краєві та людям. А залишена ним велика літературна
спадщина - близько восьмидесяти творів українською і російською мовами - стала
щедрою даниною всім, кого любив письменник, чиє життя мріяв бачити щасливим.
