Апостроф - надрядковий значок у вигляді коми, яким передають на письмі роздільну вимову губних приголосних та р і к (у прізвищах та іменах) перед наступними я, ю, Є, Ї. Уперше його застосував Є.Желехівський у "Малоруско-німецькому словарі" (Л., 1886). В інших джерелах починаючи від "Енеїди" І.Котляревського (1798) та "Грамматики малороссійскаго наречія" О.Павловського (вид. 1818) аж до "Словаря української мови" Б.Грінченка (Т.1-4, К., 1907-1909), де апостроф застосовано в позиціях, близьких до сучасного стану, використовувалися твердий та м'який знаки. За сучасним "Українським правописом" апостроф слід ставити перед буквами я, ю, є, Ї: 1) після губних приголосних б, п, в, м, ф (б'ю, в'ється, п'ять), а в словах іншомовного походження, у прізвищах та географічних назвах - і після задньоязикових приголосних та шиплячих приголосних; 2) після р (бур'ян, кур'єр, Амудар'я); 3) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний (без'язикий). Апостроф не пишеться: 1) якщо перед губним звуком є приголосний звук (крім р), який належить до кореня (свято, тьмяний, але - черв'як); коли ж такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться: підв'язати, розм'якшити; 2) якщо ря, рю, рє означають сполучення м'якого р із наступними а, у, е (буряк, бюджет).