Back

Костенко, Ліна Василівна

Ліна Василівна Костенко (19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса, активна учасниця дисидентського руху.
Народилась у сім'ї вчителів. У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.
Навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького.
Писати вірші Л.Костенко почала з дитинства, друкувати – з шістнадцяти літ.

На початку 1960-х рр. брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 р. її піддавали критиці за "аполітичність". 1963 р. — зняли з друку книжку віршів "Зоряний інтеґрал", книжку "Княжа гора" зняли з верстки. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні.
1968 р. — написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна". Після цього ім'я Л.Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).

Авторка поетичних збірок "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980, Шевченківська премія 1987), "Сад нетанучих скульптур" (1987), віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987), роману у віршах "Маруся Чурай" (1979, Шевченківська премія 1987), збірки "Інкрустації" (1994, видання італійською мовою, премія Петрарки), поеми "Берестечко" (1999, 2010).
2010 року опублікувала перший прозовий роман "Записки українського самашедшого", що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.

Публікації
Вербові сережки
Бузиновий цар
Бузиновий цар
Білочка восени
Апологія лицарства
«Усе було – і сум, і самота…»