Страх має великі очі
.jpg)
Страх має великі очі
— А ходіть-но сюди швиденько! — весело гукнула Надія Іванівна.
Найпершими на веранду прибігли Ясько та Славко, за ними Андрійко з Галинкою, а далі й вся молодша група. Побачивши хатку, вони гучно заплескали в долоні і радісно затанцювали навколо неї.
— Ой, яка! А звідки вона? А хто її зробив?
— Не знаю, — лукаво посміхнулася Надія Іванівна. — Давайте пошукаємо господаря хатки. Бач, двері зачинені... треба постукати.
І Надія Іванівна постукала в двері. Вони відчинились, і з хатки зігнувшись вийшов... Зайчик-побігайчик? Ні. Може, Вовчище, сірий хвостище? Та ні ж бо, з хатки вийшов столяр дід Мирон!
— Здоровенькі були, малята! — привітався він. — Ну от — приймайте подарунок та не забувайте старого.
Це було справжнє свято, особливо коли дід Мирон забрався назад у хатку і, впершися головою у стелю, а руками у стіни, підняв її і поважно закрокував у садок. Там, під лапатим кленом, він і залишив хатинку.
— Ну й голова у мене! — скаржилася тимчасом тьотя Паша. — Поставила десь кошик та й забула... Бач, аж он де він, на веранді! А чого ж це він такий важкий?
І здивована тьотя Паша зняла з кошика білу платину.
Ох, і сміялися ж усі, коли з кошика виліз скуйовджений Лесик! Навіть маленький Толя, той, що наймолодший у групі, так сміявся, що аж на підлогу впав.
От який боягуз Лесик!
Джерело: Письменна Лариса. Страх має великі очі // Павлик-Равлик / Л. Письменна. — Київ, 1959. — С. 7-8.