Бабай Габор
бабай габор
Гру в бабая вигадав Габор. Можливо, якби Жолті, гніваючись, не згадав про бабая, Габор ні до чого подібного й не додумався б. Та Жолті погрожував дітям бабаєм, котрий забере їх у мішок, і це дало поштовх новій грі. Почалося з того, що Габор накинув на плечі картату ковдру і сягнистими кроками почав міряти кімнату.
— Я злий бабай Габор, – загув він, – і забираю неслухняних дітей у мішок! Хто з вас неслухняний? Кого забрати? Це я, бабай Габор, що забирає поганих діток у підвал!
— Привіт тобі, бабаю Таборе! – зупинилася перед ним Песке. – Забери мене, будь ласка.
— Ти неслухняна? – запитав бабай Габор з підозрою.
— Я раніше була дуже погана дівчинка і тепер, певно, погана. Можеш спокійно забирати, – сказала Песке, лукаво поглядаючи на бабая.
— І ти хочеш, щоб я тебе забрав? – спитав бабай Габор. А тим часом Песке вже стягувала у нього з плечей картату ковдру.
— Я ще ніколи не бувала у підвалі, а мені дуже хочеться побачити казан, що опалює весь будинок і гріє воду. Тим-то я так хочу, щоб ти мене забрав.
— І я! І я! – закричала Агіка, яка завжди когось наслідувала.
— Ти, певне, теж себе погано поводила? – загримав на неї бабай Габор, бо злякався такої кількості неслухів.
— Так, так, погано, певно, що погано, – підтвердила Песке. Вона теж ні разу не була в підвалі.
Песке та Агіка повсідалися на ковдру і поглядали на бабая Габора, .чекаючи, коли ж він їх схопить, зав’яже в ковдру й закине на плечі.
Однак бабай Габор і не думав їх забирати.
— А ви не боїтеся пацюків? – спитав він, страхаючи дівчаток.
— Може, й боїмося, просто ми їх ніколи не бачили. Навіть іграшкових, – знизала плечима Песке.
— Ну, тоді, – забурмотів низьким голосом бабай Габор, – бережіться! Знайте ж, що пацюк – це велика, чорна і дуже куслива миша. Ось так!
— Ой-ой, я все розкажу! – закричала Агіка і полізла під ковдру, та Песке витягла її назад.
— Знай же й ти, – сміливо сказала вона бабаю Габору, – що беззубих мишей не буває, хіба що на малюнках. Вони люблять пищати і мають хвостик. Ось так!
Тоді бабай Габор страшенно розсердився:
— З вами нецікаво гратися, бо ви не боїтеся!
їх оточили інші діти, а Естер одразу ж запропонувала:
— Я буду боятися, граймося разом! Чого треба боятися?
— Мене, звичайно, – мовив бабай Габор. – Адже я хочу тебе забрати і віднести у підвал. І пацюків теж бійся.
— Згода, – кивнула Естер, – вже боюся.
І сіла на ковдру поряд з Песке та Агікою.
— Ну, неси ж нас! – квапила Песке. – Я вже боюся. Агіка теж боїться. Рушили!
Бабай Габор схопився за краєчок ковдри і водночас поглянув на Жолті.
— Міг би й допомогти, – сказав він докірливо, бо Жолті був дужим хлопчиком, набагато кремезнішим за Габора. Удвох вони здужали б підняти ковдру з дівчатками.
Та Жолті не рушав з місця, хоча всі дивилися на нього. Він збентежився й не підводив очей.
У цю мить Песке стало жаль його, бо все-таки вони живуть в одному будинку.
— Ти не хочеш бути бабаєм, Жолті? – спитала вона.
— Не хочу, – відповів Жолті.
Тіточка Южо присунула свій стілець ближче до Жолті.
— Жолтіку, хто тобі розповідав про бабая? – спитала вона.
— Тіточка Рожіка. Тільки вона не розповідає, а просто каже, що коли я, мовляв, буду себе погано поводити, то мене забере бабай, – стиха проказав Жолті. – Якось вона навіть вийшла на вулицю, щоб його покликати.
— А ти сам бачив бабая? – спитала тіточка Южо.
— Не бачив, – відповів Жолті.
— Малята, – звернулась тіточка Южо до дітей, – як ви думаєте, що носять у мішках?
— Вугілля! – вигукнув Мішу.
— Дрова! – крикнув Дані.
— Картоплю! – закричав Тамаш.
— І різні смачні речі, – додав Балаж, – червоні яблука, горіхи!
— І дітей, – ствердила Анча. – Мій тато садовить мене з братиком на плечі і вигукує: «Купуйте сіль, я продаю два мішки солі!»
— І ми вдома так граємося, – зрадів Габор. – Тільки я стаю не сіллю, а картоплею. І мій тато вигукує: «Купіть мішок картоплі!»
Габор схопив з полиці жовтого зайчика і посадив собі на плечі.
— Я тато з мішком! – загорлав він. – Продаю мішок зайців! Купіть мішок зайців!
— А в мене купіть два мішки ведмедиків! Продаю два мішки ведмедиків! – чимчикувала за ним Агіка. А за нею – Дані з невеликою подушкою за спиною.
— Купіть мішок подушок!
Через п’ять хвилин тітонька Южо була змушена затулити вуха – такий галас знявся довкола! Кожен малюк ніс щось за спиною і кричав:
— Купіть мішок ляльок! Купіть мішок кубиків!
Нянечка злякано зазирнула в двері:
— Що тут діється? Що за гармидер?
— Ми граємося в дядька з мішком! – підбігла до неї Агіка. – Ходи гратися з нами!
Нянечка підняла Агіку і почала повторювати, достоту, як її тато:
— Купіть мішок солі! Продаю мішок солі!
І лише Жолті стояв у кутку, поглядаючи на дітей, що ходили по колу. Та стояв він недовго. Тіточка Южо підхопила Жолті, хоча й був він не з легеньких, і собі загукала:
— Купіть мішок солі! Хутко, бо важкий! Купіть мішок солі, дешево віддам!
Жолті так реготав, що незчувся, як почав сповзати
зі спини тіточки Южо, і вони разом впали на підлогу, не вгаваючи:
— Продаю мішок солі!
Наступного ранку Жолті вбіг до садка і оголосив:
— Я навчив тата гратися в дядька з мішком! Він мене носив до тіточки Рожіки і назад.
— Ми також удома гралися! – закричали інші діти.
Джерело: Яніковські Єва. Бабай Габор / Є. Яніковські // Я і мій дитячий садок : оповідання / Є. Яніковські. — Київ, 1975. — С. 31-37.