Бембі
Бембі
Лісова казка
Якось увечері Бембі знову прийшов з матір’ю на луг. Він думав, що вже досконало знає його, бачив там усе, що можна побачити, чув усе, що можна почути. Однак виявилось, що світ багатший і різноманітніший, ніж він гадав.
Спочатку все було так само, як і першого разу. Бембі довго бігав з матір’ю наввипередки. Він шалено мчав по лузі, сп’янілий від широкого простору, високого неба і вільного повітря, аж поки не помітив, що мати зупинилась. Тоді він і сам зупинився — так раптово, що його
ноги роз їхались у різні боки, і йому довелося високо підскочити, щоб стати як слід. Мати, здавалось, з кимось розмовляла, проте за високою травою не видно було з ким. Зацікавлений Бембі підійшов ближче. Поряд з матір’ю, серед стебел трави, ворушилися два довгих вуха, сіробурих, гарно обведених чорними смужками. Бембі трохи зніяковів, але мати сказала:
— Ходи-но сюди, це наш друг заєць. Ну, підійди, не бійся, хай він на тебе подивиться.
Бембі відразу ж наблизився і побачив зайця. Той стояв і ввічливо поглядав на нього, його великі вуха то раптово піднімалися вгору, то мляво опускалися вниз, немов від несподіваного приступу слабості.
Бембі збентежили вуса, що стирчали навколо рота в зайця. Проте він помітив, що обличчя зайцеве лагідне, доброзичливе, а його блискучі круглі очі дивляться на світ скромно і відкрито. Страх у Бембі як рукою зняло, але, на його подив, не стало й поваги, яку він відчув був спершу до зайця.
— Добрий вечір, юначе, — привітав його заєць з вишуканою чемністю.
Бембі тільки злегка кивнув головою й мовив: «Добрий вечір». Він і сам не знав, чому обмежився таким привітанням — дуже люб’язним, дуже ввічливим, однак дещо поблажливим. Інакше він не міг. Очевидно, це було в нього в крові.
— Який гарний юний принц, — сказав заєць матері.
Він уважно розглядав Бембі, піднімаючи то одне вухо, то друге, то обидва разом; часом вуха мляво опускались.
Ця манера не сподобалась Бембі. Йому здавалось, що заєць хоче сказати: «Не вартий він того, щоб триматц вуха при ньому прямо».
А заєць тимчасом все ще лагідно розглядав Бембі великими круглими очима. При цьому його ніс і рот з пишними вусами безперервно ворушились, ніби він силкувався не чхнути. Бембі засміявся.
Відразу ж засміявся й заєць, лиш очі в нього лишились задумливими.
— Поздоровляю, — сказав він матері, — щиро поздоровляю вас з таким сином. Так, так, так... з нього буде чудовий принц... так, так, так, це відразу видно.
Заєць випрямився і, на великий подив Бембі, сів на задні лапи. Наставивши сторчма вуха, він уважно прислухався, потім понюхав своїм рухливим носом повітря і знову манірно став на всі чотири лапи.
— Ну, моє шанування, панове, — сказав він. — У мене ще стільки роботи сьогодні ввечері... Уклінно прошу вибачити мені.
Джерело: Зальтен Ф. Бембі // Бембі / Ф. Зальтен. — Київ, 1960. — С. 25-26.