Чия робота важча?
Чия робота важча?
Ой ще за наших батьків те було:
В нас молоде на Вкраїні подружжя жило —
Був чоловік, а на ймення Хома,
Жінка Марина
Та ще маненька дитина, —
Ну, та вже більше нікого й нема.
Добре їм жити: весела хатина,
Єсть що і ззісти, і спити,
Єсть у чому походити,
А як що часом чого і нема, —
„Буде і так!“ — говорили Марина й Хома.
Тільки одно було лихо:
Не по всяк час у їх тихо, —
З жінкою часто Хома все змагався,
Працею все він своєю було величався:
Трохи обід, чи вечерю не вспіє Марина зварити
Зараз уже й починає Хома гомоніти:
„День увесь робиш, аж піт обливає,
А тут ще й їсти немає!
Вже мені цяя жінота!
Ну, і яка їм робота?
Нічого їм тут робить увесь день, —
Сядь та й сиди хоч, як пень!
Що там, що їсти зварити,
Погодувати там діти —
Нічого більш і робити!
Нашому ж братчикові мужикові
Гірш, ніж волові:
Робиш що-дня до крівавого поту
Й не переробиш ніколи роботу:
Треба орати і сіяти, треба й косити,
З поля возити снопи й молотити —
Е! та вже що і казати!
Хоч ось візьми й не виходячи з хати:
Кожний кілочок тобі і поличка
Наша робота — воно ж не дурничка!
Жінці ж все забавки, діла ж нема!..“
Так метикує частенько Хома.
Слухала довго Марина й мовчала,
Розум сама собі мала.
А як увірилось те ж все та те їй що-дня ви
слухати, —
— „Слухай сюди, чоловіче!“ — вона починає ка-
зати:
— „Нащо все лаять жіноту?
Ну лишень завтра мінька на роботу!
Я вже така тобі добрая буду,
Що чоловічеє лихо на той день відбуду:
Вийду у поле косити,
Ти ж зоставайся варити;
Звариш обід та й винось, щоб і я попоїла.
Та іще трошки на завтра єсть діла:
Просо стовкти мені, масло тоді сколотити —
Нічого більше робити!
Тільки гляди: нагодуй та доглянь ти дитину,
Та і курчят назирай, щоб в лихую годину
Часом бува не вхопила шуліка —
Все: тут робота, здається мені, невелика!“ —
„Добре!“ — на те їй Хома відмовляє, —
„Мудрощів тут вже ніяких немає,
Бо тут немає ніякого й діла.
Тільки ж і ти щоб луку мені за день скосила:
Завтра побачим, чи втнеш ти косою —
Матиму мабуть сміху я з тобою!“
„Та — що Бог дасть, те і буде —
Вже ж і жінки таки люде!“
Так промовляли
Та й спати вони полягали.
Джерело: Грінченко Борис. Чия робота важча? // Книга казок віршом / Б. Грінченко. — Київ, 1917. — С. 50-52.