Back

Наша вихователька забула годинник



Наша вихователька забула годинник

Марія Петрівна в неділю їздила в те село, де живе її татко, – дідусь Петро. Поспішаючи назад, забула в свого татка маленький годинник, який завжди був у неї на руці.

У дитячому садочку вона глянула на руку і з жалем каже:

Забула годинник…

Ми з Юрасиком розповіли всім хлопчикам і дівчаткам, що наша вихователька забула годинник, який показував, коли треба снідати, обідати, йти на заняття, на екскурсію.

«Що ж тепер буде?» – задумалися ми. Нарешті іграшкові годинники мають цифри, але стрілки на них не рухаються.

Мені здалося, що засумували наші плюшеві ведмедики, рум’яні ляльки і навіть їжачок, що живе в ящику біля шафи.

А Юрасик підійшов до вікна, задивився надвір, потім покликав мене:

– Що там бачиш?

– О! – втішився я, побачивши на стіні Палацу культури великий, як велосипедне колесо, годинник. На ньому щохвилини стрибала велика стрілка.

– Я стоятиму тут, – сказав Юрасик, – і як тільки Марія Петрівна гляне на руку, прокажу, котра година.

Я теж умію читати годинник, то й кажу:

– Коли ти стомишся, я дивитимусь.

Почувши, про що ми говоримо, підійшла Тетянка:

А потім я…

Коли Марія Петрівна за звичкою глянула на руку, ми хором проказали:

Без п’яти хвилин дев’ята. Час на заняття!

          Джерело: М’ястківський Андрій Пилипович. Наша вихователька забула годинник / А. М’ястківський // Куди пішов дощик : оповідання для дошк. віку / А. М’ястківський. – Київ, 1981. – С. 6.