Back

Кмітливий веприк



КМІТЛИВИЙ ВЕПРИК

Пасмистий веприк Ванчик після смачного і ситого обіду вирішив собі влаштувати прогулянку.

– Добре було б податися у поле, поглянути, як росте мандебурка, – почав розмірковувати. – А може, майнути до лісу – певне, там повно всяких грибів та ягід, а може, на леваду заглянути...

Певне, там, як і вчора, сусідські цапки ганяють у м’яча...

– Майну я до лісу, – вирішив Ванчик. Чув від старших – там росте ягода ожина. Хто буде споживати, той буде довго жити. Так хочу довго жити... Може б, на Місяць полетів, а може, ще далі.

Одягнув вишиваночку, очкурем підперезався, на голову надів картуза. 3 собою взяв пластмасове відро і, весело наспівуючи, подався до лісу.

Дійшовши до левади, зупинився.

Сусіди – два цапки, сірий та білий – за м’ячем ганялись. Підбігли до Ванчика.

– Хочеш з нами побігати? – запитали разом сусіда.

– Не хочу...

– Куди ж зібрався, лежебоко? Дивись, як хмари небо затягли.

Моква не забариться.

– Що мені та моква, – відказав впевнено веприк. – Я вмію поміж дощові краплі пройти, не замочитися.

– Хвалько, – сказав цапок у білій майці.

– Так тобі й повіримо, – додав той, що був у сірій.

– Ганяйте свого м’яча далі, – відказав Ванчик, – з того користь, як із жаби пуху.

Наспівуючи, подався левадою. Дійшов аж до річки.

Раптом над ним пробасив грім. Пролетіла вогниста блискавка. З хмари почали падати дощові краплини.

Ванчик, не роздумуючи, зняв із себе вишиванку, очкура та картуз, усе заховав у відро, а відро повернув угору дном, сам умить опинився в річці. Грім прогуркотів голосніше, дощ полився наче з поливальної машини. Та раптом з-за хмар визирнуло сонце. Грім з блискавкою заховались за ліс, дощ перестав іти. Ванчик вийшов з річки на берег, обсох, одяг вишиванку, поглянув на ліс.

– По гриби та ягоди піду іншим разом… Там тепер і мокро, і холодно. – Підхопив відро, подався до своєї домівки. Дійшов до левади. Під вербою стояли сусіди – мокрі, похнюплені.

– Хіба ти не потрапив під дощ? – поцікавився сусід у сірій майці.

– А що мені дощ? – гордовито відказав Ванчик. – Не боюся я дощу.

– Знаємо, – погодився цапок у білій майці.

З-за лісу виглянула веселка. Коромислом до річки нагнулась. Усі троє задивились на красуню.

– Хочете про неї дізнатися більше? – раптом запитав сусідів Ванчик.

– Дуже хочемо, – в один голос відповіли цапки.

– То не ганяйте скільки часу за мячем, берітеся за книги. З них про великі дива дізнаєтесь. Книга вчить, як на світі жить…

Цапки між собою переглянулись.

– Здогадаємось, чому ти під час дощу не змок… Кмітливим став.

– Бо різні книги читаю, – не без гордощів відказав Ванчик.

Над головами сусідів сміявся літній день…

           Джерело: Мельник В. Г. Кмітливий веприк / В. Г. Мельник // Купальня для Рудулі : казки та оповідки / В. Г. Мельник. – Чернівці, 2011. – С. 27-28.