Облесливе кошеня
ОБЛЕСЛИВЕ КОШЕНЯ
Після довгого і солодкого сну кошеня Нявка стрибнуло з дивана на долівку й почало стягувати зі стільця на килим плюшевого чорно-білого клаповухого Зорика.
– Йди вмиватись, бруднуля нечесаний…
Зорик блимав великими очима на Нявку, мовчав.
– Мовчун, – Нявка потягла лапою Зорика за ліве вухо. – Аби не був таким спритним і багато не патякав, там де не треба...
В кімнату з кухні вийшла мама-кішка. Побачила, як збиткується Нявка із Зорика, присоромила малу.
– Хіба можна менших ображати? Адже Зорик менший від тебе, завжди акуратний, привітний, не бешкетує ніколи...
Нявка облизалась, солодко промовила:
– Мамусько, яка ти справедлива, яка ти у мене красива. Наче намальована... Так тобі пасує фартушок з горобчиками... Які у тебе намистинки... Таких ні в кого немає... Це тобі татусь подарував?
Мама мовчки зупинилась на порозі – вона не чекала такої похвали від малої Нявки. Полізла в кишеню фартушка, дістала звідти солодкий сирок у яскравій обгортці і подала малій.
– Чому лише один? – надула губи Нявка.
– Другий татусь принесе.
Мама підійшла до Зорика, акуратно поклала його на стілець. Сама подалась на кухню готувати обід.
Нявка крутнулась по кімнаті, знову хотіла стягнути Зорика на долівку, як у кімнату зайшов батько.
– Татусю, який ти нині гарний… Навіть гарніший за маму... Як тобі капелюх личить...
– Тобі сподобався мій капелюх?
– Він найкращий з усіх капелюхів, які тільки бувають на білім світі...
– Звідкіля ти знаєш? – здивовано запитав тато.
– По телевізору показували… В Інтернеті бачила…
– Зростаєш розумницею...
– А що мені за те буде? А що ти мені вже подаруєш? Хочу знати!
Батько обмацав кишені штанів та піджака.
– Дарунок куплю іншим разом. Поки дарую тобі новеньку гривню.
Нявка піднесла гривню до очей.
– Чому лише одна? Ти ж у мене найкращий татусь за всіх татусів на білому світі... У тебе дуже гарні чоботи... Хоч і без дзвоників...
– Справді гарні, — погодився батько, поглянув на свої чоботи. – Дарую тобі ще одну гривню, аби купила собі, що заманеться...
– Я куплю собі, татусю, але ти додай ще... Так люблю, коли у мене багато гривеньок, і всі вони різні...
Розмову почув дідусь, котрий саме навідався до кімнати.
– Дідусь прийшов, дідусь прийшов! – голосно закричала Нявка. – Який наш дідусь славний... Які у нього розкішні вуса! А який у нього гарний капелюх з пір’ям... Красивіший, ніж у татуся. А який у нього топірець… А який у нього…
– Досить, досить, Нявко, слова на вітер кидати… Слова твої наче мед… Тільки дуже вони облесливі… А облесливих не тільки не люблять, а зовсім не поважають… Той, хто живе без поваги і любові, – обкрадений у житті на добро…
Нявка похнюпилась. Підійшла до дідуся.
– Хіба не можна говорити, що моя мамуся найкраща в світі, а татусь – найсильніший за всіх, а дідусь… – вона враз зупинилась.
– Бачу, починаєш зростати розумницею…
Нявка запишалася. Спробувала усміхнутись. Дідусь подарував онучці золотистого бублика…
Джерело: Мельник В. Г. Облесливе кошеня / В. Г. Мельник // Купальня для Рудулі : казки та оповідки / В. Г. Мельник. – Чернівці, 2011. – С. 9-10.