Розчарування
Розчарування
Талочка сидить на запиленій траві під парканом і журно дивиться у степ. Час від часу на її голубі, повиті смутком оченята навертаються сльози. Вона схлипує і розтирає їх по обличчю брудними кулачками.
Тільки що дівчина пережила велике горе: уперше в житті вона розчарувалася в людині…
Ось уже три тижні Талочка з мамою живуть у новому селищі нафтовиків. Її тато давно працює тут майстром. Якось Талочка ходила до найближчої вишки і бачила, як тато з робітниками бурять свердловину. Власне, бурять машини. Біля вишки чахкають потужні двигуни, видихаючи через труби чорний дим. Вони й приводять у рух механізми. А робітники управляють механізмами.
Тато ходить по дерев’яному помосту під вишкою, розпоряджається. А то обхопить трубу своїми великими, дужими руками, припаде до неї вухом і вислухує, наче лікар хворого.
Талочку вразила висока вишка, потужні машини, від яких аж земля двигтить. Страшно і цікаво.
Правда, від мами їй перепало за те, що пішла з дому без дозволу. Відтоді мама пильно стежить за
Талочкою і нікуди не пускає її саму. Тому Талочка й занудьгувала. Час від часу підходила вона до мами і скаржилась:
— Мені скучно…
— Ось до дяді Васі приїде Толя, тоді й не буде скучно, – втішала мама доньку.
Ця звістка дуже порадувала Талочку.
— А який він, великий? – розпитувала вона маму.
— Трохи старший за тебе, – розказувала мама. – До школи вже ходить.
— Він хороший? Дуже?..
— Він чудовий хлопчик…
Тепер Талочка і засинала, і прокидалася з думкою про Толю. Він чомусь уявлявся їй товстеньким, рожевощоким, з білими кучериками. Звичайно ж, Толя завжди чистий і акуратний, як його тато, інженер дядя Вася. То нічого, що він старший. Вони з першого дня дружитимуть і гратимуться тільки вдвох! Не те що битися – сваритися ніколи не будуть.
Дівчинка мріяла, як вони з Толею бавитимуться, передивлялась іграшки, відбирала, які з них вона подарує своєму новому товаришеві. І все поглядала на курну дорогу, що з далекої станції петляла поніж вишками через пагорбистий степ: чи не котить машина з Толею?
А сьогодні вранці вона вийшла з будиночка і несподівано побачила Толю. Вночі, мабуть, приїхав. Він був зовсім не такий, яким вона його уявляла. Перед нею стояв високий худенький чорноокий хлопчик.
Але Талочка зразу ж догадалася, що це Толя. Вона підбігла до хлопчика, схопила його за руку, довірливо заглянула в очі.
— Ти Толя?
Він грубо висмикнув руку.
— Чого тобі?
— Я Талочка, – сказала дівчинка, радісно усміхаючись. – Я тебе дуже-дуже ждала! Ми дружитимемо, правда?
— Потрібна ти мені, така… кицька, – зневажливо сказав він і замахнувся на неї, наче хотів ударити. З несподіванки Талочка відсахнулася і впала в дорожню пилюку. А Толя схопив грудку землі, жбурнув у чиюсь самотню курку і побіг до свого будинку.
Талочка сиділа приголомшена. Гіркі сльози образи й розчарування душили її, затуманювали очі.
— Нехороший… злий… нехороший, – шепотіла вона, ковтаючи солоні сльози і розмазуючи їх по обличчю брудними кулачками…
Джерело: Бабанський П. Розчарування // Чародій : оповідання / П. Бабанський. — Київ, 1978. — С. 9-11.