Капелюх
.jpg)
В одному лісі білий гриб
В історію печальну влип.
Він у брилі посеред трав,
Як пасічник, собі стояв.
І звісно, змалку боровик
Скидати капелюх не звик.
Він мамі й батькові на злість
У капелюсі спить і їсть.
Або зайде, бувало, в клуб
І стане в шапці, наче слуп.
− Скинь, − кажуть, − грибе, малахай. −
А він як гляне − хоч тікай.
В кінотеатрі гриб сидить.
− Скинь капелюх! − народ кричить.
А він собі сидить, як мур, −
Анітелень, ані мур-мур.
Бувало, зайчик стриб та стриб...
− Здоров був, друже! − крикне гриб,
Та капелюха не скида.
Отож і скоїлась біда:
Чудовий жовтий капелюх
Приріс боровику до вух!
Скупатись хоче гриб, але
Купатися у шапці зле.
Йому здається, що оса
Його під шапкою куса!
Нема рятунку! Хоч скоріш
Ту шапку з вухами відріж!
Павличко Д. Капелюх: вірш / Д. Павличко // Павличко Д. Плесо. − Львів, 1984. − с. 6.