Хоробрий ведмедик
[Уривок з казки]
Одного весняного ранку, коли надворі завзято цвірінчали горобці і Зоя плигала у класа, в куточку за диваном зібралися її ляльки: резиновий заєць, світлокоса Катя з рум'яними щоками та волохатий ведмедик з круглими блискучими очима.
— Нудно,— зітхнула Катя. — Просто не знаєш, куди подітись.
— Нудно, — повторив за нею резиновий заєць.
— Ви як собі хочете, а я далі так не можу! — рішуче заявив ведмедик. — Надворі весна, сонечко сяє, мої лісові родичі уже з барлогів повилазили... Я теж хочу у ліс, от що!
— Оце так придумав! — засміялась Катя. — Зразу видно, що голова тирсою набита! Чи, з твоїми ногами лісом ходити? Вони ж у тебе нитками позшивані! Та як ти туди потрапиш?
— А дуже просто! — задирливо відповів ведмедик.
— Ну, скажи, коли знаєш! — присікувалась Катя.
Кажи! — причепився і собі зацікавлений заєць.
— Ну й скажу! — випалив ведмедик у відчаї. — Захочу, то Зоя сама мене у ліс однесе.
— Ха-ха-ха! — зареготала Катя, а за нею й заєць. — Ну й здорово! От придумав!
— Що, не вірите? — загарячився він. — А от неділя прийде, так самі побачите!
Настала неділя. Господарі піднялися раненько і стали збиратися на прогулянку. Поки Зоїн тато одягав піджак, а Зоїна мама готувала кошик з харчами, Зоя, радіючи, плигала по хаті. Тут-то наш ведмедик і викотився із кутка їй під ноги.
— Мишенька! — загукала Зоя. — Любий мій ведмедику! Хочеш з нами у ліс? Мамо! Я візьму з собою ведмедика!
— От іще невистачало! — заперечила мама. Щоб там у лісі загубила?
— Ні, я візьму! Візьму ще й інші грайки!
— Не вигадуй!-—рішуче сказала мама. — Облиш свої грайки і ходімо.
Що було робити? Зоя мовчки поволокла ведмедика в куток. Цього тільки й дожидали ляльки, щоб підняти на сміх бідолашного Мишку. Але тут йому несподівано пощастило: мама кудись одвернулась, і Зоя засунула ведмедика до кошика з харчами, а зверху прикрила його пучками редиски й цибулі. Тато взяв кошик у руки, і всі рушили в путь.
Христенко І.М. Хоробрий ведмедик / І. Христенко // Христенко І.М. Хоробрий ведмедик : казки. – К., 1958. С. 14 – 16.