Back

Полуничка



[Уривок з оповідання]

Мал. М. КузовкінаДощик – дощ! Буйний-буйний і теплий. Вибіг Вадик з дому, а крізь хмари вже сонце сміється, по землі весело струмує вода, і в канавці, що попід ворітьми, забурунила справжня річка-бистриця. А по ній пливе паперовий кораблик. І Юрко з Валериком уже другий майструють.
Вадик знає, що паперові кораблики швидко розмокають, от він і придумав діло: взяв старого дідусевого черевика, припасував до нього з газети вітрило і пустив. Корабель вийшов усім на заздрість. Навіть Василько, той, що з сусіднього двору, прибіг подивитись.
А на ґанку сиділо чиєсь кошеня. Мружило очі, чухало лапкою за вухом, і з усього було видно, що йому страшенно нудно. Вадик і вирішив його трошки розважити. Посадив у свій кораблик і пустив плавати. Ну, звичайно, спочатку кошеня злякалося, але далі, напевне, звикло б, якби не Яринка. Як зачула, що воно нявчить в черевикові, то й здійняла лемент на весь двір:
— Навіщо ти запхнув кошеня в черевик? Навіщо ти його мучиш? Як тобі не соромно?
А хто ж його мучив? Просто розважити трохи хотів. Але Яринка вскочила в воду, вихопила з черевика кошеня та ще й Вадика відіпхнула, трохи той у калюжу не сів. Спересердя Вадик замалим дідусів черевик не проґавив, виловив його вже ген за ворітьми. І хлопці через ту Яринку з Вадика посміялися, і дідусь трохи без черевика не лишився. Ось вона яка. Ну добре ж, Вадик їй цього нізащо не подарує.
Вранці Вадик пішов до дитячого садка. А попереду— Яринка. Іде собі, підстрибує, ніби й не вона ото вчора осоромила Вадика. Думає — Вадик забув!..
Наздогнав Вадик Яринку, бачить—у неї в руках якийсь зелений пучечок. Отут Вадик і вирішив помститись за вчорашнє. Не довго думаючи, вирвав з Яринчиних рук зіллячко, розтоптав ногами і помчав уперед.


Письменна Л. Полуничка / Л. Письменна // Письменна, Л.М. Богатир Жовте Око. – К., 1963. – С. 44-46.