Шпачкові яблука
[Уривок з оповідання]
Якось навесні завередував у дитячому садку хлопчик Васько:
— Хочу яблука! Хочу яблука!
Де хоч візьми, а дай!
Почув це дідусь Яків, майстер на всі руки. Був він поблизу, в столярній майстерні, де робив для дітей маленькі стільці, столи, випилював кубики... А сьогодні він майстрував пташині хатки для весінніх гостей. Похитав дідусь головою, потрусив бородою і каже Васькові:
— Хочеш їсти яблука — роби шпаківні! Васькові дуже хотілось яблук, і він став помагати дідусеві майструвати шпаківні.
Зробили вони багато маленьких хатинок з ґаночками. Поставили їх у ряд на лавці і милуються.
— А де яблука? — запитує Васько.
— Зажди, треба спочатку розвісити шпаківні.
Розвісили шпаківні в саду на деревах, а коли дідусь поніс назад у сарай довгу драбину, Васько побіг за ним:
— Дідусю, а яблука?
— А це, мій любий, треба запитати у господарів хатинок. Ось коли прилетять вони...
Шпаки прилетіли і так радісно защебетали, побачивши новенькі шпаківні, що навіть заглушили дитячі голоси. Кілька днів метушились, клопоталися, носили пух, пір'я, вату, клоччя — лаштували гнізда.
— То як, дідусю? — нагадує Васько.
— Зачекай, потерпи — бачиш, їм ніколи.
Васько чекав. А шпакам все ніколи: цілий день в саду працювали. Діти грядки копають, вишні і яблуні обкопують, а шпаки по деревах скачуть, хробаків визбирують і щебечуть, щебечуть без угаву...
— Послухай, про що вони щебечуть, — сказав Васькові дідусь, спершись на лопату. — Вони кажуть: „Нам — хробачка, Васькові — яблучко! Нам хробачка, Васькові — яблучко!"
Васько прислухався до пташиної мови. Здається, так.
— А коли ж мені яблучко?
— Та вже скоро, ось тільки діток вигодують.
Пінясов Я. Шпачкові яблука / Я. Пінясов // Пінясов Я. Хитрий огірок. – К., 1962. – С. 12 – 15.