Переслів’я
Переслів’я
Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.
А я хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед ліса відпитав
Дупло зі шпаками.
В дупло руку – не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по дуплі…
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.
Вилізти б, так не то!..
Я й домудрувався:
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.
Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
Давай тоді йому зад
З верби підправляти,
Як підправив , та й заліг
На годинку спати.
А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.
А для моїх шпаченят
Того було й треба, -
Додряпались по вербі
До самого неба.
Прокинувся, до шпаків –
Та де вже до ката!..
Аж на небі половив
Мої шпаченята…
Руданський, Степан Васильович. Переслів'я : вірш. небилиці / С. В. Руданський ; мал. А. Базилевича. - К. : Веселка, 1988. - С. 3-6.